Нє, ну от чому найрізноманітніші диктатури в абсолютно різних кінцях нашого нещасного шаріка постійно закохуються одна в одну?
Звісно, в співробітництві між диктаторами (економічному, політичному, військовому, тощо) є своя раціональна жилка. Адже, будь-які домовленості між лідерами авторитарних держав — це простота, це швидкість прийняття рішення, це бабло і договорняки, це необмежена корупція та схематози. Одним словом, це можна вертіти законністю, як забажаєш. Чи як забажаєте ви обоє.
Але є проблемка — більшість грошей, технологій та надійний заробіток саме у демократичних країнах. Проте ці кляті демократії завжди ставлять обмеження. Постійно наполягають на якихось правилах, відкритості, процедурах. Затягують рішення. Економлять гроші. Вимагають, сволочі, неухильного дотримування законів. Одним словом, просто бісять своїм існуванням.
Тому раціоналізм раціоналізмом, але віднайти у цьому жорстокому хаотичному світі родствєнну душу — це дуже важливо. Це і певна заздрість. Це і захват. Це спільні цінності та така ж сама понівечена мораль. Тому кожного істинного диктатора завжди тягне до такого ж самого довбойоба, як він сам. Бо кожній людській душі обов’язково хочеться знайти розуміння з напів слова. Відчути шок і трєпєт від духовного єднання. Притулитись до милого обрюзглого личка. Обійняти цей рідний запливший жиром стан. Потриматись за ці закривавлені рученята, дивлячись в порожнисті вицвітші очі. Запросити на побачення та зробити сюрприз — подарувати подарунок. Приміром, найзаповітнішу твою мрію — Україну. Чи, наприклад, Польщу, як це здійснили двоє закоханих у 1939-му році.
Тому танго двох диктаторів — така собі тоталітарна симфонія — це вічна втеча двох одіночєств від самотності. Адже, кожна замшіла диктатура усе своє існування, як та стара розбещена лярва, шукає бойфренда своєї мрії. Вона іноді знаходить бойфрендів на ніч. Іноді відносини затягуються надовше, але це все одно не те, що треба — одні якісь Каддафі, Саддами, Януковичі, Орбани, Туркменбаші, Мугабе, Мадуро, Асади, Кім Чен Іни чи Лукашенки на худий кінець. Хтось вже відкинув копита, хтось спився, хтось огидний, хтось нікчемний, хтось мутний, хтось і розумний, але бідний, як церковна миша. Карочє, одноразовий секс без ніякого удовольствія. Чи просто перепих час від часу. Чи виключно для здоров’я. А Сі Дзіньпін вопше по китайськи говорить в постєлі і після нього все дуже болить. А так, взагалі ніякого кайфу, ніякого лакшері, ніякого вайбу, ніякої любовної іскри. Настоящої. Такої, як у книгах пишуть і як у кіно показують. І тут... Нє, ну таке точно буває лише раз в жизні. Донні! Вова! (...далі чути невнятне чвакання...)
— Це геніально, — все ніяк не міг заспокоїтись Дональд Трамп на шоу Clay&Buck, коли Путін 22.02.2022р. визнав незалежність квазіутворень ДНР-ЛНР.
— Путін проголошує велику частину України незалежною, — Трампа просто перло від захвату, — Це чудово! А тепер він піде туди і буде там миротворцем. Це ж найсильніша миротворча сила... Ми могли б використати це [подібну схему] на нашому південному кордоні. Там [у Путіна] більше танків, ніж я колись бачив. Вони добре збережуть там мир. Цей хлопець [Путін] дуже кмітливий. Я дуже добре його знаю...
Вже тоді у старого Донні визріла неймовірна ідея втілити щось подібне десь на кордоні з Мексикою. Чи з Канадою. Чи, наприклад, з Гренландією. Та пофік де, але обов’язково втілити, бо путінська ідея вторгнення йому здалась до простоти «геніальною, щоб зберегти мир».
— Дональд Трамп із його характером, наполегливістю, він наведе порядок [в Європі] достатньо швидко, — не відставав в реверансах кремлівський маніяк, — І всі вони [європейці], ось побачите, встануть біля ноги хазяїна і будуть ніжно помахувати хвостиком.
— Після того, як у Президента стріляли, — з придиханням розповідав в інтерв’ю кентуха по гольфу і корєш Трампа по махінаціям Стів Віткофф, — президент Путін пішов до своєї місцевої церкви, зустівся зі священником і молився за Трампа. Не тому, що він — президент США, а тому, що він — його друг, і він молився за друга.
Саме після оцієї кінської дози путінської віагри разом із подарованим портретом Дональд Трамп відчув неабияку ерекцію і вони обоє остаточно злились в екстазі спільного перекроювання кордонів та переплановування світового порядку. Ці двоє довго шукали одне одного. Вони мріяли одне про одного. Не спали ночами і віддавались фантазіям: Трамп із ключкою від гольфу, Путін — із заповітним чумаданчиком. Мріяли створити якусь спільну Big Deal. Створити таку собі вісь довірливих відносин. І завертітись навколо цієї осі, закрутитись на цьому пілоні у нестримному енергійному танці. Хоча, стоп: здається, це уже було десь, чи не так?
«До дня Вашого шістдесятиріччя прошу Вас прийняти мої найщиріші привітання... бажаю Вам доброго здоров’я особисто, а також щасливого майбутнього народам дружнього Радянського Союзу, — телеграфував один по вуха закоханий чувак із коротенькими чорними вусиками своєму пишновусому коханцю, — Пам’ятаючи про історичні миті в Кремлі, які поклали початок рішучому повороту у відносинах між обома великими народами і, тим самим, створили основу для тривалої дружби між ними, прошу прийняти мої найтепліші вітання»
«Прошу прийняти мою вдячність за привітання та подяку за Ваші добрі побажання по відношенню до народів Радянського Союзу, — відповідав йому партнер, пихкаючи люлькою, — Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою та міцною.»
Дружба, скріплена кров’ю? Ах, точно: забув про ключову річ, яка об’єднує подібних нестримних коханців. А об’єднує їх — спільна НЕНАВИСТЬ. Ненависть до вільних. Ненависть до тих, хто прагне свободи. Ненависть до тих, хто має гідність і готовий її відстоювати. Свою гідність і свою свободу.
Жоден тиран не любить демократію з її цінностями. Жодна тиранія не любить мати спільний кордон із демократичними державами. Гляньте тільки, що зараз творить вздовж свого кордону Росія. Тому після того, як два людожера — Гітлер та Сталін — підписали 23 серпня 1939-го року свій омріяний Big Deal, вони стали нестримно та безсоромно пожирати усе, що по периметру.
Уже через вісім днів Німеччина вдерлась до Польщі і смертельний маховик було запущено. Поляки бились хоробро, даючи час європейським союзникам підготуватись до війни. Але 17-го вересня на уже спливаючу кров’ю, зґвалтовану Польщу напав інший мародер. Підло. Підступно. Ззаду. Оголосивши, що «Польща та її уряд фактично перестали існувати. Тим самим припинили свою дію договори між СРСР і Польщею». І добив її. Та догвалтував.
Це уже потім, пожерши все навколо, два сп’янілих від крові монстра вчепились одне одному у горлянки, перетворивши сімейну розборку двох шалених коханців у Світову війну. І перелякавши людство на кілька поколінь вперед.
Але, мабуть, чи переляк вже пройшов. Чи пам’ять відбило. Чи мізки заплили жиром. Бо всі ці сімейні скандали, із взаємним биттям посуду та киданням бомб, сьогодні можуть запросто повторитись. Достатньо двом згораючим від взаємного кохання хтивим старим пердунам укласти якийсь новий Big Deal і новоспечена тоталітарна симфонія понесе всіх нас у невідомість.
Тим більше обоє дуже цього прагнуть і навіть не соромляться займатись незахищеним взаємовилизуванням. Тим більше один із них уже вдерся до сусідньої України і несе смерть та розруху. Тим більше, інший дружок на радощах намагається відмародерити спливаючу кров’ю, згвалтовану Україну якимись просто мерзотними колоніальними договорами «про надра». Підло. Підступно. Ззаду. Добити і догвалтувати.
Мріють. Прагнуть. Аж трусяться, так хочуть великої любві. Але є у пацанів одна проблемка — Україна.
Україна, яка стоїть. Яка живе. Яка б’ється.
Україна, яка самовіддано воює, даючи Європі час підготуватись до війни. Тримаючи удар божевільних, які ненавидять Україну та українців всією душею, але нічого з нами не можуть зробити. Бо ми вільні люди. І гідність — наше знамено. І так буде завжди.
