У давніх слов’ян ведмідь був тотемною твариною.
Але взагалі то у багатьох індоєвропейських мовах ведмедя називали бір, бер, бар. Ну, якось так.
Так мабуть було і у наших предків. Був такий бер. Підтвердженням тому — барлога. Чи бєрлога у русскіх. Тобто логово бера/бара.
Як Берлін. Фактично — барлога (уявляєте, яким ведмежим кутком була тоді столиця Німеччини, до речі там проживали слов’яни, яких германізували).
Але хоч усі знали, як мішку звати — називати його прямим ім’ям не можна. Бо прийде і за патли візьме. Чи за оселедця.
Тобто, за віруванням — тотемну тварину не можна називати тотемним ім’ям. А якось типу: ну, це той хто медом відає. Так бер став ведмедем.
Так це я до чого.
Ось сьогодні дивлюся крайній відосик Зеленського. Далі його цитата:
- Провів сьогодні Ставку. Доповідали генерали Сирський, Тарнавський, головком...
Стапе!!!
Зеленський навіть не називає прізвище Залужного. Ну немає такого героя на Вкраїні. Є якийся обезличений главком.
А потім буде:
- хто переміг? Я переміг. Ну іще Єрмак, Арестович, Сирський, Тарнавський і главком.
А який главком? Та, є там один...
Тут або Залужний стає тотемом для ЗСУ (що в принципі не погано).
Або Володимир Олексанлрович наскільки ревнує до слави (не дутої, як власна) Залужного, що не може і прізвище героя видавити з себе.
Нарцисизм він такий. В побуті — це просто неприємність для інших.
А от у керівництві нарциси опасненькі. Бо намагаючись затінити своєю тінню сяйво героїв, можуть зайти надто далеко.
Але ми своїх героїв пам’ятаємо, як би в ОПі їх не знецінювали.
А Міхалу Патапичу (так сасєдушкі називають свою тотемну тварину) ми по щам наваляємо.
Слава Україні!
