Трійця — одне з найголовніших свят православного церковного календаря, яке відзначається на 50-й день після Паски (звідси друга його назва — П’ятдесятниця). У 2017 році Трійця припадає на неділю, 4 червня.
У день Святої Трійці у православних храмах відбувається одна з найбільш урочистих і красивих служб року. На свято Трійці, за традицією, підлогу храмів і будинків встеляють свіжоскошеною травою, ікони прикрашають березовими або кленовими гілками, а зелено-золотий колір церковних шат священиків символізує життєдайну і оновлюючу силу Святого Духа.
У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога — так звану «глетчану алею»,—обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір’я — «щоб відьми не заходили». Традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається «грішним». З нього не будували хат — «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.
В день святої Трійці люди приходили до церкви на молебень з букетиком польових квітів і трав. Вірили, що свята вода підсилює їхні цілющі і захисні властивості. Тому освячені трави не викидалися, а зберігалися. Букети складали з пахучих трав і зелених гілок дерев: берези, липи, клена, дуба, горобини, а також аїру, м'яти, меліси, любистку тощо.
Чебрець
За старих часів вважали, що ця рослина дарує людям силу і спокій душевний. Ще в Давньому Римі чебрець додавали в купіль солдатам, щоб ті були відважними і не втрачали голову в бою.
Чебрець сушили і зашивали у подушки (вважалося, що він здатен позбавити від нічних кошмарів) або носили з собою як оберіг у вигляді ладанки або зашивши в одяг.
У народній медицині чебрець застосовують як відхаркувальний, потогінний, заспокійливий, знезаражувальний і болезаспокійливий засіб. Відвари та настої чебрецю звичайно вживають у народній медицині при захворюванні дихальних шляхів тощо.
Полин
За переказами «трава окаянна» відлякує нечисть від будинку, не дає заводитися мишам і тарганам, оберігає від пристріту. Полинові настої заспокоюють нерви, добре впливають на діяльність шлунково-кишкового тракту. Зовнішньо полин застосовують при ударах, пухлинах, мозолях, для промивання ран.
Ще одна назва (народна) полину — ємшан або євшан. Це слово згадується в Іпатіївському літописі під 1201 роком. Вважалося, що євшан-зілля здатне пробудити пам'ять про степи, про давно забуту старовину, про історичне коріння. В давнину говорили, що той, хто має євшан-зілля, ніколи не забуде рідну землю.
Аїр болотний (лепеха очеретяна)
Стебла аїру болотного розкидали по підлозі у всіх кімнатах. Вважалося, що він привертає в будинок добрих духів, очищає житло і зміцнює здоров'я мешканців. Вірили, що аїр приносить удачу, багатство, душевну рівновагу і надійно захищає від напастей тільки тих, у кого в душі немає зла, інакше рослина не проявляє свою чарівну силу.
У народній медицині відвар кореневищ аїру застосовують при відсутності апетиту, млявому травленні, печії, запаленні та виразковій хворобі шлунка, хворобах жовчних шляхів та як відхаркувальний засіб при бронхіті і бронхопневмонії. Зовнішньо відвар кореневищ рослини застосовується для полоскання при неприємному запахові з рота та промивання гнійних ран.
Любисток
Любисток («любовний корінь», «щаслива травичка») захищав від будь-якого чаклунства, пристріту, псування або нечистої сили. Корінь любистку додавали у воду для купання. Вважалося, що вода з любистку здатна очистити не лише тіло, але і душу, а також може привернути любов. Дівчата відваром любистку мили волосся, а мами клали любисток в ліжку своїм дочкам: щоб дівчинка «своє щастя вибрала, не чуже, і щоб воно з нею залишилося назавжди».
У народній медицині відвари, настої та чаї з любистку застосовувалися як сечогінний, сердечний, відхаркувальний і болезаспокійливий засіб. А його свіже листя, трохи пом'явши, прикладали до чола, для зняття головного болю будь-якого походження.
М’ята
Пахучій м'яті приписували властивості відлякувати злих духів, очищати будинок і захищати його від ворогів. Ще в давнину помітили, що аромат рослини здатний відновлювати душевну рівновагу і розвіювати нудьгу. Можливо, це відбувається тому, що аромат м'яти і чаї з листя активізують розумову діяльність. Тому, в Стародавньому Римі на заняття стародавніх філософів рекомендували ходити у вінках з м'яти, а столи перед прийомом гостей натирали листям рослини, вважаючи, що його аромат сприяє жвавій застільній бесіді і піднімає настрій.
Аромат свіжих товчених листочків м'яти наші предки використовували як засіб проти сонливості, а сухе листя м'яти зашивали в подушку, щоб нормалізувати сон.
Чаї з м'яти заспокійливо діють при нервових і серцевих хворобах, регулюють функцію ШКТ, здатний повертати тонус організму при занепаді сил, тамувати зубний біль і освіжити ротову порожнину. Компресами з теплих листя меліси можна лікувати шкірні запалення, а якщо пожувати листя м'яти з медом, то вони усунуть запах алкоголю.
Меліса
Меліса, або, як її називають у народі, лимонна м'ята, вже більше 2 тисяч років є одним з найбільш широко використовуваних лікарських рослин . Стародавні греки вважали мелісу засобом від облисіння і лихоманки, а також застосовували її для поліпшення роботи травного тракту і порушення чуттєвості. Лимонної м'яті навіть поклонялися. Також з її допомогою боролися з безсонням і гикавкою.
Меліса знижує тиск, сповільнює дихання і серцевий ритм. Відомі її потогінні, заспокійливі, протигрибкові та бактерицидні властивості. Виявляє спазмолітичну, в’яжучу, гіпоглікемічну, сечогінну, жовчогінну, протизапальну, легку снодійну та болезаспокійливу дію.
Материнка
У народній українській традиції материнка — символ материнської любові та здоров'я дітей. Проводжаючи у далеку дорогу, мати давала своїй дитині вишитий рушник із загорнутим пучечком сухої материнки (на пам'ять про батьків, дім, юність, перше кохання тощо).
У народній медицині материнку застосовують для збудження апетиту і для поліпшення травлення, при зниженій кислотності шлункового соку, ангіні, кашлі, гіпертонії й епілепсії.
Надземні частини материнки містять таніди і барвники, які фарбують шерсть і шовк в оранжево-червоний, коричневий, чорний, вишневий і оливковий кольори.
Дуже часто материнку використовували для боротьби з домашніми паразитами (клопами, блохами, міллю), нею натирали вулики, щоб відлякати міль і мурашок. Материнка — добрий літній медонос, що дає підтримуючий взяток. Бджоли охоче відвідують материнку, особливо в першій половині цвітіння.
***
Хоч Зелені свята й пов’язані з теплою погодою — власне це були своєрідні проводи весни та зустрічі літа,— але в народі застерігали: «Прийшов Святий Дух— берись за кожух», «До Святого Духа держіть кожуха» чи «До Святого Духа не кидай кожуха, а по Святім Дусі в тім самім кожусі».
Та що б там було, а Зелені свята таки одкривали ворота справжньому літові. «Трійця,— казали з цього приводу,— трьома святами багата: квітами, травами й рум’яним літом».
