Останній тиждень перед Великим постом в Україні завжди був святковим. Відзначали завершення зими, готувалися зустрічати весну і готувалися до найсуворішого посту, який розпочнеться у цьому році 27 лютого і триватиме до 15 квітня.
Великдень у цьому році святкуватимуть 16 квітня (неділя).
Останній тиждень м'ясниць носив кілька назв: Масляна, Сиропустний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо.
Структурно він поділявся на три основні частини: зустрічний «переломний» понеділок, «широкий» четвер та «прощальна» неділя. Кожна з цих частин мала свій сакральний зміст та обрядову специфіку.
Масляна чи Колодій?
В останній «смачний» тиждень перед Великим постом влаштовували народні гуляння, до яких пекли млинці, через це свято називають Масляна. Проте, народознавці стверджують, що це не наше автентичне свято, а запозичене у росіян та білорусів.
В Україні ж у давнину замість Масляної відзначали Колодія, а головною стравою були вареники з сиром та сметаною.
Їх варять щодня, щедро поливаючи маслом і сметаною. З цього приводу казали: «Вареники доведуть, що і хліба не дадуть»!
«Вареники — давня обрядова страва українців, — каже Костянтин Олійник, директор козацького етноселища «Мамаєва Слобода», — Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням. Із появою на небі молодого місяця наші прадіди конче мали помолитися, аби щастило цілий місяць. Аби місяць сприяв добробуту людей, йому робили дарунок у вигляді вареників. Їх начинка символізувала собою вагітну жінку, а значить, продовження роду».
Саме тому головною стравою на Масляну, тобто в українській традиції на Колодія, у наших пращурів споконвіку і був вареник, а тиждень, коли їли вареники з сиром, називався Бабським.
Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Час «карати» парубків
Відомий етнограф Галина Лозко у книзі «Українознавство» пише, що Колодій — символ родючості, шлюбу, любові чоловіка до жінки. У давнину у цей тиждень старші жінки жартома «карали» тих молодих парубків, які протягом року не знайшли собі пари і не одружилися.
Таким був звичай наших предків: усе живе повинно бути в парі. Тих, хто не знаходив собі дівчини, вважали причиною порушення гармонії, ладу в природі.
Тож неодруженим парубкам чіпляли до ноги колодку, яку виготовляли спеціально для цього обряду, обплітали її стрічками, квітками. Парубок мусив волочити її за собою, поки не відкупиться, тобто не пригостить жінок. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам нареченої.
Увесь тиждень Масниць був багатим на жарти, веселі витівки та народні гуляння.
Бабський тиждень
Свято Колодія характерне лише для України і сягає своїми коренями ще глибоко дохристиянських часів.
Протягом цілого тижня паралельно з іншими обрядами проходило коротке «Колодчине життя»: у понеділок Колодка «народжувалась», у вівторок — «хрестилася», у середу справляли «похрестини», у четвер «помирала», у п'ятницю Колодку «хоронили», а в суботу — «оплакували». У неділю ж наставала кульмінація Колодія, а заразом і Колодчиної долі.
Отже, кожний день Масниці (Колодія, Масляної) має певне значення, назву, та цікаві звичаї.
Понеділок
Перший день сирного тижня – “зустріч” — всі ходили в гості. За стародавнім повір'ям, хто в будинку залишиться, — поховає своє господарство. У цей день жінки ішли до корчми і розпочинали святкувати. Якщо ж до їх компанії хотіли долучитись чоловіки, то їм на шию чіпляли колодку, зняти яку можна було, лише відкупившись або поставивши «могорич». У понеділок влаштовували веселі гойдалки, крижані спуски на санчатах.
Вівторок
Влаштовувались веселі забави, які тривали майже весь день. У вівторок ходять у гості, парубки виглядають наречених, а дівчата — суджених.
Середа
У середу тещі приймали своїх зятів у гості і пригощали млинцями, а для того, щоб розважити їх, скликали всіх рідних і знайомих. Цій традиції присвячено чималу кількість прислів'їв та приказок, жартівливих анекдотів і пісень. Особливо «важкою» була Масляна для тих тещ, у яких було багато дочок.
Четвер
В цей день не можна шити та прясти. Всіма сім'ями, в якості активних і пасивних учасників святкування, виходили на різні змагання, «бої», кінські перегони, різні катання по вулицях та на спорудження сніжного міста.
П'ятниця
Дуже важливий етап святкування Масляної — частування тещі, яке відбувається в п'ятницю. Саме від Масляної бере свій початок вислів «до тещі на млинці». Якщо молодята побралися недавно, то теща запрошує «на млинці» зятя, а також інших родичів.
До речі, якщо теща добра, то за старих часів її запрошували в гості на другий день різдвяних свят, а якщо зла, то на третій. Гостювати приїжджала не тільки теща, але й інші родичі. Тещу слід пригощати добре, щоб «горло не всихало». Отримавши запрошення, теща заздалегідь повинна була прислати або принести в оселю молодят усе необхідне для приготування млинців: сковороду, посуд для замішування тіста, ложки, черпаки тощо. А тесть мусив цього ж вечора прислати в дім молодих борошно, масло, олію та все інше, що необхідно для млинців.
Нехтування цим важливим і дуже приємним для родичів звичаєм могло за старих часів обернутися образою тещі, зневагою від родичів та осудом усієї громади. Це було не просто застілля, а своєрідна передача-досвіду — молоді запрошували старших не стільки на святкове частування, скільки щоб навчали, як жити слід. Зараз ця традиція дотримувана менш строго.
Вважається, що у цей день зять повинен почастувати свою тещу. Після цього зятю належало покатати свою тещу вулицями села або ж міста. Причому, «сервіс» в такому випадку напряму залежить від характеру тещі: тобто злу та сварливу везуть по нерівній дорозі і, навпаки, якщо теща лагідна — то і дорога рівна, немов струна.
Субота
Цей день називався «зовичими» посиденьками. Наречені, невістки в цей день запрошували на млинці до себе зовиць (сестер чоловіка), яких пригощали, розважали і дарували який-небудь подарунок.
Неділя (Прощена неділя)
Найбільш пишно відзначали неділю. Спеціально до цього дня готували вареники з сиром, проводились масові гуляння, ігрища, забави. Ці гуляння символізували прощання з масляним, смачним, веселим тижнем і водночас просили у близьких вибачення (прощення) за нанесені образи.
Це суто християнський обряд, за яким не можна постувати з гріхами на душі. Першими просять одне в одного пробачення священик і парафіяни одразу після вечірньої служби. Літні люди в цей час відвідують усіх рідних, друзів і просто знайомих, щоб пробачити одне одному заподіяні кривди. Дехто традиційно відвідує померлих родичів на кладовищі, прохаючи про прощення всіх завданих образ.
За старих часів люди були переконані, що саме недільного вечора відбуватиметься Страшний суд, тож цього дня дуже побожні люди намагалися якнайрідше виходити з дому, пригадували власні гріхи й у жодному разі не вживали алкогольних напоїв.
До речі, перший млинець — свого роду символ сонця, спечений цього тижня, призначається для поминання померлих. Іноді цей млинець віддають жебракам, щоб і вони поминали померлих близьких людей.
Після останньої скоромної вечері кожен член родини бере зварене натвердо яйце, об лоба розбиває його. Розбивши таким чином яйце, треба дуже швидко переступити через поріг і вже за порогом з'їсти яйце. А робиться це для того, щоб суворий піст так само швидко минув, як людина через поріг переступила.
Що їсти на Масницю
На Масницю готували холодець із свинячих, курячих чи баранячих ніжок, а тому він іще називався «ніжкові заговини». Особливо полювали за такими кісточками дівчата, вони ними ворожили наступного понеділка.
Притримані від понеділка «ніжкові заговини» — кісточки від холодцю — дівчата виносили на вулицю й кидали їх від порога до воріт. Якщо хрустець долетів — та дівка буде здоровою протягом року, а коли перелітав через ворота — дівка неодмінно вийде заміж.
Проте, основною обрядовою стравою Масниці, або ж Колодія, були вареники з сиром, які вживали з маслом чи сметаною.
Сир, який був чи не найпопулярнішим продуктом на Масницю, в народній свідомості асоціювався із засобами боротьби з нечистою силою. Існувало таке повір’я. Останнього дня Колодія жінка мала виколупати з останнього вареника сир, не з’їсти його, а заховати за щоку і так лягти спати. Якщо протягом ночі вона ненароком не ковтала грудку сиру, то вранці її слід було зав’язати у вузлик і зашити на поясі чи у лиштву сорочки. Цей сир завжди носили при собі, а міняючи одяг, перешивали вузлик у чисту сорочку. І так аж до самого Великодня. Збираючись на всенощну, жінка міцно затискала вузлик із сиром у долоні (або клала засушену грудочку сиру під язик) і йшла до церкви, не озираючись, що б там вона не чула. Нечисті сили починали лякати її, вити, верещати в неї за спиною та під вухами, шарпати за поли запаски чи плахти, гукати її знайомими голосами — тобто робили все, щоб вона озирнулася й випустила з долоні чи з рота сир. Якщо жінка витримувала ці випробування, діставалася без пригод до церкви, то могла побачити там усіх місцевих відьом, яких ніхто інший розпізнати не міг. Її очам відкривалися дійниці для молока на відьминих головах, бо, як відомо, головна функція сільських відьом — красти молоко від чужих корів. Відтоді викриті відьми втрачали свою силу.
Словом, яких-небудь обмежень у їжі у тиждень Масниць не було, адже українці готувались до найдовшого і найсуворішого з усіх постів — Великоднього, а тому казали: «Масниця, Масниця, яка ти мала, — якби ж тебе сім неділь, а Посту одна!».
Підготувала Юлія Царенко, «Рідна країна»
