Я підтримую ГЕНЕРАЛІВ. І вважаю, що це не обов’язок, а життєва необхідність для всіх з нашого стану - військових, стати плече-до-плеча проти політичних ігрищ і маніпуляцій.
У нас війна. Війна це не трагедія і не кіно. Це серйозна справа.
Війна це не коли ми вмираємо, а коли - вбиваємо. Мистецтво війни це - мистецтво маневру. Це дві істини, непорушні, як скелі, я винесла за три роки бойових дій.
Тому я вважаю, що єдине за що треба карати командирів – це безтолкова втрата особового складу. В тому числі за утримання тактично невигідних позицій, за штурми невигідних для нас позицій для красивої статистики.
Ми вже довоювалися, що вже не має кому воювати, бо у нас виросла ціла плеяда командирів, які останні роки хвалилися втратами. І саме такі командири, нажаль, у фаворі.
Зараз судять інших.
Протилежних.
І саме це найбільш страшно, трагічно, катострофічно
Бо на всій лінії фронту, командири всіх рівнів отримали сигнал, кладіть власних солдат, в будь-якій кількості, вам за це нічого не буде. Але ви сядете в тюрму, якщо відступите зі спаленої посадки з обсипаними від обстрілів бліндажами, яка лежить в долині, до якої треба добиратися на прямій видимості, в якій ви вже поклали роту, солдати якої натомість не вбили жодного ворога, бо для противника це зручне місце для розстрілу наших військових.
Нажаль, завдання не рахуватися зі втратами особового складу вже давно нав’язане Збройним Силам України.
Перший рік так не було. Тоді армія воювала, як вважала за потрібне. Дякую, командирам 72-бригади 17 бригади, які показали тоді мені, цивільній, як правильно воювати. Тоді берегли особовий склад. Командири на це були заточені. Їх так заточували з 2014 року. В часи АТО за втрати -карали.
Відповідно на початку вторгнення це продовжилося по інерції. Щоб запобігти втратами командири включали голову і творили мистецтво війни- мистецтво маневру. Де легше -наступали, де важче -відступали, заманювали ворога на невигідні позиції і влаштувати там бійню. Інколи такою «заманухою» було ціле село, велком заходьте, і москалики перли і були там, як на долоні, мішені для розстрілу. «Дебіли» -сміялися ми…
Якби це було нині ми би так не посміли - вбивати. Нам би було БР -вмирати - Обов’язково зайняти це село…І навпаки, москалі розстрілювали би нас пачками і сміялися, а наші командири отримували би на горіхи, якби не посилали туди все нове і нове м'ясо, стояти на смерть за вулицю Пушкіна...на три руїни.
До речі, коли армія воювала, як хотіла, нагадаю, вона захистила Київ, звільнила Харківщину і Херсонщину. А потім ставка Верховного Головнокомандуючого взяла стратегію і тактику в свої руки і організувала «фортецю Бахмут», де були покладені/проріджені всі наші професійні бригади. З того часу тактика великих втрат, яку я називаю "тактика -фортеця Бахмут» стала не те, що прийнятною, а основоположною.
А нинішня посадка генералів за ворожий прорив, тобто за наш відступ, це взагалі заборона будь-якої іншої тактики ніж «фортеця Бахмут».
Отже головне мистецтво військової перемоги - маневр у нас в Армії попало під заборону.
Велком тактика м’ясної оборони і м’ясних штурмів. І це в ситуації, коли вже не має кому воювати...
І хвилиночку, нагадаю, а у нас не має іншого вибору крім перемоги. Це Рашка може закінчити війну просто відступивши, а нам треба триматися.
Саме тому нам військовим треба всім підтримати генералів…
А навіщо владі це потрібно. Де логіка? Ми всі начеб то в одному човні. Навіщо пиляти гілку на якій сидиш?
Боюся, що це робиться для досягнення певних політичних переваг. Я теж цього не розумію. Але інших пояснень не має. Мені теж не вкладається, що знищення армії для когось прийнятна жертва порівняно з політичними перевагами.
Проте інших пояснень не має, що все це робота політичних технологів, для поглиблення розколу між рядовими і командирами. Щоб армія воювала між собою, і таким чином з її середовища не виростали політичні конкуренти владі. Пофіг, що армія тоді сама себе знищує. Головне для влади, щоб електорат підтримував в ЗСУ лише рядову піхоту, а будь-яких командирів вважав м’ясниками. Бо з солдата політична фігура не виросте. А офіцерів прийняте рішення апріорі робити злочинцями, катами, людожерами, всіх разом і кожного окремо. Щоб у рядового, коли він чує слово офіцер рука тягнулася до пістолета.
Я вже зараз з середини спостерігаю розкол, що поглиблюється між офіцерами і рядовими. Вони вже перестали бути єдиним цілим, а перейшли в різні касти. І це, повірте, дуже послаблює армію.
Я спостерігаю, як офіцери уходять з «нуля». На початку війни молодших командирів на «нулі» було дуже багато. Лейтенанти виходили воювати на чолі з розрахунками, капітани і майори керували з бліндажів в найгарячиших точках. Рядові, як курчата горнулися до командирів, бо знали, що від їх професіоналізму і досвіду залежить їх виживання. І все це було єдиний організм.
Тепер я часто маю розмови з суміжниками, які дивуються, що я, старлей, сама стріляю і при цьому онлайн керую роботою іншого розрахунку на іншій позиції, а потім мчуся туди сама, бо там гарячіше. «А наш взводний, ніколи тут не був», - говорять мені. «Як же він командує, коли він всієї картини оцінити не може», -дивуюсь я. І мені пацани на це вивалюють, що всі офіцери козли. А я бачу й іншу сторону медалі, як ці рядові брешуть своїм командирам, які ніколи з ними тут не були, що виконання завдання не можливе. А я бачу що можливе…Я знову таки бачу чимало комвзводів і комротів на «нулі», які не офіцери, а сержанти. Відповідно і логічно, що знов таки всі розмовим в колективі, крутяться навколо теми, які офіцери козли.
А причина чому офіцери пішли з «нуля» когось цікавить? А тому, що були вбиті та поранені…В перший рік війни вони йшли в бій перші, отож коли змінилася концепція берегти о\с на концепцію «фортецю Бахмут» вони загинули перші.
Ті, кому вдалося пройти пекло часто були підвищені на командні посади. Так, в штабах працює багато офіцерів, за плечима яких неймовірні бойові шляхи. Це їх дресують тюремним прецедентом, щоб вони бездумно виконували «м’ясні накази» і були крайніми в очах рядових і суспільства.
Отож одних командирів вбили інших підвищили, а нових, як завжди взяти ніде. Зробити офіцера з солдата, сержанта це бюрократичний процес, плюс великий брак о.с. в армії, командири не віддають своїх тямущих заступників. Отож присилають в армію «піджаків», а ті часто не виїзджають на «нуль», розказують, що їх задача командувати з тилу. На них дивляться інші: А що так можна? І теж сидять подалі. За статистикою- командир офіцер наче є. А насправді - не має. Тому підрозділ не працює, а втрачає. Без командирів, без довіри до командирів, армія не вбиватиме, армія вмиратиме. І всі ці проблеми нарощуються і нарощуються, як сніговий ком.
І арешт генералів всім цим проблемам тільки надає прискорення.
Ще раз повторюся: їх арешт це сигнал іншим офіцерам – класти особовий склад в будь-якій кількості головне виконувати БР- інакше ганьба, приниження, тюрма.
Їх арешт поглиблює розкол між рядовим складом і офіцерами, а також покликаний формувати негативне відношення до офіцерів у суспільства.
Повторююся, все це політично привабливе для влади, яка на цьому фоні цяця, але знищує і так вже знекровлену українську армію.
Тому потірбно підтримати генералів. Бо бачу інакше -катастрофа.
Я пам’ятаю, коли була шалена спека я приїзджала на КП…там під землею можна було втратити свідомість від задухи. Наші офіцери в маленькому приміщенні, як огірки в банці, працювали зі стрімами, вели коригування вогню 24 на 7, спали коротким сном, тут же на розкладачках. Чесно кажучи мені перед ними було соромно, бо у мене умови на вогневій позиції були кращими… а я отримувала бойові, а вони ні.
І тому, коли я бачу тенденції, як під одну гребінку слідом за ТЦК політичні технологи влади демонізують офіцерів, я спалахую.
Я довго трималася і не писала нічого політичного. Але наша армія замість сильнішої стає слабкішою. І я не можу бути осторонь. Мені плювати на політику, я хочу вбивати москалів. Але я частина системи, і коли система просідає, я вже не можу вбивати, я змушена виживати.
Тому я, офіцер ЗСУ, старший лейтенант, командир протитанкового взводу підтримую репресованих генералів. Приєднуйтесь.
А офіцерів ДБР пропоную тотально мобілізувати на фронт, їх роботу переконана краще виконають поранені і демобілізовані військовослужбовці, багато з яких мають юридичну освіту. Мобілізованих дбрерівців готова взяти до себе. У мене також брак о\с. Обіцяю добре воюватимуть, послужать своїй країні.
