Після популізму, як і у випадку з комунізмом, "найгірше приходить опісля". Правоту автора цього висновку, - відомого польського дисидента Адама Міхніка, - ми відчуємо уповні. Як, зрештою, даються чути досі наслідки правління Януковича.
Бо кожен недемократичний режим містить у собі один спільний гандж – він транслює стиль, ментальні риси знакових осіб на все довкілля – владну вертикаль, суспільство аж до самих низів. Своїми політичними практиками переконує посполитих в ефективності, доцільності найбрутальніших, найцинічніших та аморальних вчинків. Бо коли українському школяреві на практиці довели, що вчитися, чесно працювати не є найважливішим для майбутнього життя, що президентом країни цілком завиграшки стає тричі судимий тип, то зусилля педагогів і батьків йдуть нанівець, образно висловлюючись, зливаються в унітаз…
Коли Зе!Команда, м'яко кажучи, нешляхетними методами, брехнею та ошуканством дісталася влади, то годі тепер вимагати від неї, а також тих, хто вирішив скористатися моментом для власного кар'єрного зросту, моральності, гідності чи інших чеснот.
Днями патріотичне українство збурилося вчинком віце-прем'єра з питань стратегічних галузей промисловості Олега Уруського, який на військово-промисловій виставці в Об'єднаних Арабських Еміратах позував поруч з чеченським диктатором Рамзаном Кадировим. Пояснення Уруського були непереконливими, він заявив, що це, мовляв, протокол, що, зрештою, "не вважає можливим "шарахатися" від представників ані країни-агресора, ані будь-якої іншої країни, демонструючи, таким чином, невпевнену поведінку та слабкість української сторони".
"Нешарахання" насправді виявилося принизливим прикладом меншовартості. Бо Кадиров не забарився з відповіддю, заявивши, що, по-перше, "не впізнав" якогось там українського клерка (Уруський, підозрюю, точно не міг не ідентифікувати "шаленого Рамзана"), а, по-друге, вважає його "нерукопожатним". Хоча мало б бути навпаки. Адекватний український державний службовець таки мав би "шарахатися" людини, яка ще в грудні 2014 року в ефірі одного з російських телеканалів з викликом заявила, що проситиме Путіна звільнити її з посади президента Чечні, аби поїхати на Донбас, "пастрєлять хахлов". Ба більше, 2009 року в інтерв'ю газеті The Daily Telegraph закликала кремлівського диктатора "не панькатися" з Україною та Грузією і "переходити у наступ".
Я вже не кажу про участь чеченських бойовиків у терористичній діяльності проти українського війська на Сході, про те, що там діяв (а, може, й досі присутній) так званий "батальйон "Смерть", який брав участь у каральних операціях проти мирного населення Донбасу. Чи може член українського уряду не "шарахатися" від натхненника жахливих речей, описаних, до слова, у відомій на весь світ доповіді "Путін. Війна", оприлюдненій ще 2015-го року за матеріалами, зібраними убитим кремлівськими злочинцями Борісом Нємцовим.
Виявляється, Уруський сприймає інцидент з Кадировим ледь не за жарт. Зрештою, іншого й не варто очікувати, оскільки вірусом меншовартості перед "старшим братом" пронизаний увесь популістський Зе!режим. І, до слова, той же Кадиров свого часу став пробним каменем на гідність самого хедлайнера Кварталу, "найвидатнішого лідера сучасності". Ми ж не забули сльозливі вибачення актора розважального жанру Зеленського за неоковирну репризу із заплаканим Рамзаном. Як і не стерлася у пам'яті притаманна викінченому кавказькому головорізу злопам'ятність, - минуло кілька літ, та він за нагоди нагадав вже президентові Зеленському про той трафунок. Не тільки нагадав, а й вимагав негайно подзвонити Путіну з капітулянтськими пропозиціями. Що зробив господар Банкової? Вгадали. Подзвонив.
Меншовартістю щодо вчорашнього суверена були пронизані ледь не всі спічі "раннього Зе!", коли він, мов мантру, твердив про бажання "зазирнути у вічі" агресору, "зустрітися десь по середині", "перестати стріляти". А звідки взятися гідності та адекватному ставленню до ворога, коли 17 квітня 2014 року "Квартал" гастролював в окупованій Горлівці, і його лідер "зазирав у вічі" російському бандиту Безлеру, аби той дозволив там виступи "гумористів"?
Тож чого чекати від Уруського - насправді "гвинтика" популістського режиму, у якого, до слова, у кредитній історії числиться реальна співпраця з росіянами, зокрема з інжиніринговою компанією "Прогрестех-Україна". За даними порталу "Антикор", вона була афілійована з російською компанією, кінцевим бенефіціаром якої є громадянин РФ Володимир Кульчицький, академік Академії військових наук (!) РФ.
Якщо на Банковій вважають, що "громадська думка не знає історії", що суспільна пам'ять коротка, то глибоко помиляються.
Зеленський і Ко можуть скільки завгодно надувати щоки, демонструючи санкціями проти Медведчука свій "ура-патріотизм" та турботу про безпеку країни, але цей кураж сходить на пси після заяв сторонніх, але зацікавлених у сильній Україні міжнародних діячів. Вони здатні розрізняти фальш і подвійне дно антиросійської риторики Зе!режиму, і розуміють, що самотужки вчорашній блазень не здатен на сильні вчинки. Так, представниця Європейського парламенту Віола фон Крамон-Таубадель на дискусії Київського безпекового форуму сказала гірку правду прямо у вічі високопосадовим київським діячам: "Повірте мені, закриття трьох телеканалів не було ідеєю Зеленського. Це було головно результатом тиску з боку Вашингтону. Я можу лише вітати це рішення, бо воно назріло і перезріло".
Колись експерша леді Америки Анна Елеонора Рузвельт зронила знамениту фразу: "Ніхто не може збудити у вас відчуття власної меншовартості без вашої на те згоди". Здається, нинішні українські очільники вважають, що й особливої згоди не потрібно. Все самозрозуміло і логічно…
