Ангела Меркель написала мемуари. Книга називається "Свобода".
У своїй книзі колишня канцлер Німеччини відчайдушно намагається виправдати свої провали, особливо у контексті відносин із Путіним та ганебного рішення щодо недопуску України до НАТО.
Читаючи її мемуари, неможливо не помітити всю глибину катастрофічних помилок, здійснених нею, які стали трагедією для України, Європи та всього світу.
Меркель визнає, що відмова у наданні Україні ПДЧ (плану дій щодо членства в НАТО) на саміті в Бухаресті 2008 року була продиктована страхом "роздратування" Путіна. Вона цинічно заявляє, що вважала за неприпустиме ігнорувати його думку, навіть незважаючи на те, що вже тоді Кремль показав готовність застосовувати силу проти Грузії та України.
Вона пише, що якось Путін сказав їй: «Ти не будеш канцлером вічно. І тоді вони (українці) стануть членами НАТО, а я хочу це запобігти».
Її аргумент про те, що Україна нібито була "розділеною" країною, а НАТО наразилося б на небезпеку, відкривши двері для України, звучить не просто брехливо, а злочинно.
Ці міркування — жалюгідна спроба приховати очевидне: Європа і НАТО виявилися абсолютно не готовими до агресії Росії, а їхні спроби "заспокоїти" Путіна стали повторенням помилок, яких світові лідери колись припустилися Гітлера.
Меркель описує Путіна як "готового до ударів у відповідь" і визнає, що його промова на Мюнхенській конференції 2007 року була сигналом до нової холодної війни. Однак замість того, щоб дати жорстку відсіч, Німеччина та Франція стали на шлях боягузливих поступок, розв'язавши Кремлю руки.
Книга Меркель - це не мемуари, а просякнута цинізмом спроба обілити свої провали. Її дії не просто укріпили Путіна, вони стали символом капітуляції Заходу перед диктаторами. "Чемберленізм" Меркель поставив мир на межу глобальної ядерної війни. На відміну від Гітлера, у Путіна тисячі ядерних боєголовок, і кожна поступка лише зміцнювала його впевненість у безкарності.
Те, що ми спостерігаємо сьогодні – війни, руйнування, сотні тисяч жертв – прямий результат її "мудрої" політики. Меркель увійшла в історію не як лідер, а як співучасник створення чудовиська, яке зараз пожирає світ.
▪️
Меркель не любила, не розуміла і не хоче розуміти всю Центральну та Східну Європу. На її мапі всі ці країни просто не існують. Вона хотіла, так би мовити, оптом, через Росію побудувати партнерство зі Східною Європою і увійти в історію як людина, яка побудувала міцний, тривалий мир зі Східною Європою, але при цьому їй не хотілось цією Східною Європою займатися особисто. Їй хотілося бути кимось на кшталт Єкатєріни ІІ. Ми знаємо, що в неї навіть на робочому столі якийсь час стояв портрет Єкатєріни, це для неї така рольова модель. Дівчина зі Східної Німеччини, зі збіднілого шляхетного роду, яка досягла вершин європейської політики і змінила долю континенту. Вона бачила себе в цій ролі і хотіла якоїсь такої слави для себе. Це, мабуть, і була її мета. Її ж навіть називали “Мутті Меркель” – за аналогією “Матушка Єкатєріна”.
Ми всі багато сваримо Шрьодера, до прикладу, але Німеччина критично збільшила свою залежність від російських енергоносіїв саме за часів Меркель. Не при Шрьодері було ініційовано “Північний потік – 2”.
“Людські стосунки” – це не про Меркель. Меркель – це взагалі не про людяність і не про емпатію. Путін шукав, як на неї натиснути і що їй запропонувати. В Кремлі працюють цілі команди психологів, які вивчають конкретну людину, дізнаються, що вона любить, що їй потрібно. Шрьодера, очевидно, спіймали на усиновлення дітей – а Меркель, можливо, на мистецтво.
Найбільша загадка в Меркель – це її нездатність визнавати свої помилки. І це дуже дивно, тому що вона є людиною з технічних наук, і вона, на відміну від багатьох своїх колег у політиці, реально писала дисертацію і працювала над своїм науковим проєктом.
Її відоме політичне кредо в тому, щоб ігнорувати проблему до тих пір, поки вона не зникне. І коли проблема сама зникне, вона зможе сказати: от бачите, я була права.
Є три голови уряду, які обирались чотири рази: Аденауер, Коль, Меркель. Всі вони були з ХДС.
Шрьодер системно працював над тим, щоб збільшити залежність Європи від російського газу – це не новина. Скільки разів українці говорили про те, що як тільки буде добудовано “Північний потік”, почнеться широкомасштабне вторгнення.
Історія про Шрьодера і російських дітей
– це було на початку нульових, у його перший термін. Він був одружений ще четвертим шлюбом із Доріс Шрьодер-Копф, і вони вдочерили дівчинку з Росії. А потім ще одну. В Німеччині він ніколи не зміг би взяти дитину, бо в такому віці у Німеччині вже законодавство цього не дозволяє – йому було 60 і 62 роки. Путін фактично подарував йому дітей.
Така ж історія, до речі, була і з Гюнтером Яухом – це телепродюсер і ведучий одного з найбільших, а тоді, мабуть, найбільшого, політичного шоу в країні. Він теж удочерив двох дівчаток з Росії.
Це була свідома стратегія російських спецслужб. Все так просто – даєш людям те, чого вони не можуть отримати в Німеччині, і це навіть нічого не коштує. А люди тобі винні все життя.
. . .
I.Petrychenko, Сергій Сумленний
