Поки повноцінний мирний договір між Україною та Росією виглядає надто складним і віддаленим у часі завданням, відкриті та закриті переговори йдуть про трохи більш реалістичну ціль – тимчасове припинення бойових дій.
Водночас у сучасній історії людства є кілька прикладів, коли війни завершувалися не мирними договорами, а саме перемир'ями – простими угодами про припинення вогню, які часто розглядалися як тимчасові.
Іноді їх робили без гучних підписань і дипломатичних церемоній, але головне – з реальною зупинкою бойових дій.
Найвідомішим випадком тут є 71-річне перемир'я між Північною та Південною Кореєю – "корейський сценарій" обговорюється як можливий варіант завершення російсько-української війни ще з 2022 року.
Але є й інші історичні приклади, коли активні фази війн завершувалися без формальних мирних договорів й дозволяли країнам розвиватися далі попри юридично "незакритий гештальт" збройного конфлікту.
Пханмунджомське перемир'я (Корейська війна, активна фаза: 1950-1953)
Переговори про перемир'я у Корейській війні почалися менше ніж через рік після початку бойових дій - у липні 1951 року. Але знадобилося два роки, щоб домовитися про припинення бойових дій.
Тоді війна з активних маневрових дій та наступів обох сторін (з одного боку - Північна Корея та "Китайські народні добровольці" при підтримці СРСР, з іншого - Південна Корея і Сили ООН на чолі з США) перейшла у фазу окопного протистояння в дусі Першої світової війни.
Причому серед учасників переговорів не було Південної Кореї – перемовини почали вести КНДР, "Китайські народні добровольці" та сили ООН, а південнокорейці стали лише спостерігачами. Адже їхній президент Лі Синман був послідовним противником переговорів і наполягав на продовженні війни.
Основними проблемними питаннями була лінія припинення вогню, контроль за перемир'ям, а також доля полонених – чи всіх повертати іншій стороні, чи дозволяти комусь з них самим вирішувати, чи хочуть вони повертатися, наприклад, у КНДР.
Але головною перешкодою, як кажуть історики, насправді був лідер СРСР Сталін. А саме з Радянського Союзу Північна Корея отримувала більшу частину озброєнь і техніки, а також "військових радників".
"З точки зору Сталіна, затягування війни відповідало інтересам Радянського Союзу, тому що американці "загрузли" в Кореї. Було зрозуміло, що поки вони воюють там, то ніде більше проблеми для СРСР вони не створять. А якщо СРСР вирішить створити їм проблеми, то Сполученим Штатам буде важко відповісти", - пояснює кореєзнавець і професор університету Кунмін в Сеулі Андрій Ланьков.
Тому переговори в'яло тривали на тлі позиційної війни – рейдів, невдалих спроб наступу, боїв за місцеві висоти та протистоянні у повітрі.
Намагання пришвидшити мирний процес зробив новий президент США Дуайт Ейзенхауер, який хотів завершити непопулярну у Сполучених Штатах війну.
Але його зусилля не давали результатів аж до зміни керівництва Кремля.
"Реальний злам відбувся тільки після смерті Сталіна 5 березня 1953 року. Невдовзі президія ЦК КПРС проголосувала за припинення війни у Кореї, а радянський уряд виступив із відповідною заявою", - розповідає український історик та співавтор відеоблогу "Історія без міфів" Владлен Мараєв.
27 липня 1953 року у селі Пханмунджом, де за власним бажанням так і не було Південної Кореї, сторони домовилися про перемир'я й розв'язали проблему про 4-кілометрову демілітаризовану зону та добровільну репатріацію полонених.
Це перемир'я було фактично розраховане лише на три місяці.
Після чого планували провести "політичну конференцію", яка вже мала б укласти повноцінний мирний договір.
Таку конференцію справді провели у 1954 році в Женеві. Однак домовитися про договір на ній не вийшло – надто багато суперечностей було у всіх сторін.
Але активна війна через це не поновилася. Тримісячне Пханмунджомське перемир'я триває досі.
"Режим перемир'я тримається, тому що нікому особливо не вигідно його порушувати. У 1960-х північнокорейці розраховували на можливу революцію у Південній Кореї, на зразок того, що сталося у В'єтнамі. І тоді була серія жорстких конфліктів на демаркаційній лінії, і перестрілки, і рейди. Але більшість часу все було досить спокійно", - відзначає Андрій Ланьков.
І хоча напруга між Північною та Південною Кореєю ніколи не зникала, 71 рік між ними триває "поганий мир", а не активна "хороша" війна.
Що дозволило Південній Кореї стати однією з найбільш технологічно розвинутих країн у світі.
Перемир'я на Кіпрі (активна фаза: 20 липня – 18 серпня 1974 року)
Пів століття триває і перемир'я, яким завершився грецько-турецький конфлікт на Кіпрі та Турецьке вторгнення на острів у 1974 р.
Перед цим на острові, де більшість населення становили етнічні греки, а турки проживали в анклавах, стався збройний переворот і до влади прийшли радикальні сили, які виступали за "Enosis" - об'єднання з Грецією.
У відповідь Туреччина розпочала десантну операцію під назвою "Аттіла". Як заявлялося, - "для захисту турків-кіпріотів". На острові почалось військове протистояння і взаємні вбивства представників обох громад.
Турецькі війська захопили плацдарм на північному узбережжі Кіпру, а потім розширили підконтрольну територію до понад третини острова, включно з північною частиною столиці Нікосії.
Паралельно (і багато в чому – через ці події) у Греції впав режим військової хунти "чорних полковників", що був ініціатором прогрецького перевороту на Кіпрі.
Зрештою з другої спроби 16 серпня 1974 року оголосили припинення вогню, яке діє донині. З турецького боку загинуло до 3,5 тисяч військових та цивільних, з грецького - до 6 тисяч.
Острів виявився поділеним на дві частини: південну "грецьку" та північну "турецьку", що згодом стала невизнаною Турецькою Республікою Північного Кіпру. Їх розділяє буферна зона – "Зелена лінія" під контролем миротворчих сил ООН.
Від того часу було кілька спроб укласти справжній мирний договір і навіть об'єднати Кіпр.
Найвідомішою був "План Аннана", ініційований на початку 2000-х тодішнім генсеком ООН Кофі Аннаном і спрямований на створення федеративної Об'єднаної Республіки Кіпр.
У 2004 році план винесли на референдум на обох частинах острова. Результати були протилежними.
Більшість турків-кіпріотів план підтримали, але понад двох третин греків-кіпріотів - відкинули.
Спроба провалилася.
У підсумку укладене 50 років тому перемир'я на Кіпрі так і залишається формальною основою припинення бойових дій, а повноцінної мирної угоди не сталося.
Що не завадило грецькій частині Кіпру розвиватися та приєднатися до ЄС.
Водночас нерозв'язане питання Кіпру залишається однією з головних перешкод для євроінтеграції Туреччини.
При цьому Греція та Туреччина є членами НАТО.
Резолюція Радбезу ООН №598 (Ірансько-іракська війна, активна фаза: 1980-1988)
Після перемоги Ісламської революції в Ірані в 1979 р. лідер сусіднього Іраку Саддам Хусейн запланував провести "маленьку переможну війну".
Він сподівався, що ослаблений громадянським конфліктом Іран, який до того ж опинився в міжнародній ізоляції, не матиме достатньо сил, щоб протистояти швидкій анексії нафтоносної провінції Хузестан та повному іракському контролю над стратегічно важливою для експорту нафти річкою Шатт-ель-Араб.
Крім того, у Багдаді непокоїлися про ще один вид експорту – так званий "експорт ісламської революції". Й хотіли запобігти йому військовим шляхом.
Тож 22 вересня 1980 року іракська армія вторглася в Іран, але план "Хузестан за три дні" не вдався – бойові дії затягнулися і скоро Іран перейшов у контрнаступ.
Так обидві країни загрузли у восьмирічній війні на виснаження з величезними економічними та людськими втратами – за різними оцінками, у ній загинуло до 1,5 млн військових і цивільних з обох сторін.
У 1988 році знесилені Багдад і Тегеран пішли на перемир'я, запропоноване черговою Резолюцією Радбезу ООН №598, яка і стала завершенням бойових дій.
Ця резолюція, що позиціонувалася як "перший крок до врегулювання" конфлікту, фактично залишилася єдиним повноцінним міжнародно визнаним документом щодо фіналу Ірансько-іракської війни.
Хоча Саддам Хусейн одразу після початку свого нового вторгнення – вже у Кувейт – у серпні 1990 року, побоюючись ворожих дій Ірану, запропонував Тегерану мирні угоди з виконанням всіх умов Резолюції 598. На що іранська влада у підсумку погодилася 16 серпня 1990 року.
Але з формальної точки зору це була скоріше дипломатична домовленість, яка лише підтвердила перемир'я 1988 року, але не перетворила його на юридично завершену війну. Угода не була оформлена як міжнародний договір та не була зареєстрована в ООН.
"Через понад 31 рік після завершення війни Іран та Ірак так і не підписали мирний договір, і офіційно ситуація між двома країнами залишається "перемир'ям". Питання воєнних репарацій поступово відходить у минуле, а деякі положення резолюції Ради Безпеки ООН досі не виконані", - писав у 2019 році опозиційний іранський сайт IranWire.
Про що говорить історія
Окрім згаданих успішних випадків перемир'я, в історії, звичайно, є і приклади, коли припинення вогню тривали десятиріччями, але у підсумку завершувалися відновленням великої війни.
Найбільш показовим тут є Кашмірський конфлікт між Індією та Пакистаном, протягом якого уклали три великих перемир'я. Останнє з яких можна навіть вважати чинним протягом 27 років.
Але кожен раз бойові дії відновлювалися, і Кашмір залишається скоріше тліючим конфліктом, ніж сталим миром.
Однак, в умовах, коли повноцінний мирний договір між сторонами виглядає неможливим чи надто складним (наприклад, коли одні й ті самі регіони згадуються одночасно у конституціях двох держав), саме угода про припинення вогню може стати основою мирного рішення.
І це працює як для відносно короткотривалих конфліктів, так і для багаторічних війн на виснаження.
А випадок Кіпру ще й доводить, що навіть з окупованою територією та юридично "незавершеною" війною можливе приєднання до великих міждержавних союзів, таких як ЄС.
Історія також показує, що фактори, на зразок трансформації геополітичної ситуації, зміни чи смерті політичних лідерів або й втоми обох сторін від війни, можуть перетворювати тимчасові перемир'я на "вічний мир", нехай і без формальних мирних договорів.
Головне ж для усіх таких режимів припинення вогню – реальне, а не декларативне припинення бойових дій. А також реальний старт мирного процесу, а не перегрупування і підготовка до нового етапу війни.
- Сергій Морфінов, BBC Україна
