А саме… «Як таке може бути, що майже через десять років від початку війни, у нас ще залишається багато питань із навчанням мобілізованого особового складу»?
У нас мало відповідного досвіду? Ні… Його валом. І не просто відповідного, а унікального досвіду.
У нас не вистачає людей, які можуть навчить? Теж вистачає тих, хто знає бойові дії по складових. Тих, хто наприклад безліч разів штурмував окопи та бліндажі ворога. Тобто мають знання, які не написані ні в одній книжці.
Тоді в чому справа?
Знов і знов задаю питання собі і не можу знайти відповідь? Хоча, може давно треба похерити всю цю «правильну», статутну підготовку, себто просто переклад українською радянських книжок, а взяти на озброєння сучасний досвід деяких підрозділів, наприклад 3 штурмової бригади? Або наприклад полка, чия назва напряму походить від Азовського моря? Я все більше схиляюсь до того, що так давно і треба робити.
Бо є проста як форма цегли загадка, що лі? «Чому наприклад толковий сержант із бойовим досвідом, без методичних посібників, за два тижні фахово підготовить пʼять, а то і десять розрахунків гранатомета АГС? (Лише не заважайте). І в той же час, чому в деяких «учебках», із купою полковників які знають методичні посібники до коми, за місяць не можуть підготувати звичайного стрілка»? Загадка проста, а от відповіді немає.
Чим швидше ми, (себто армія), будемо змінюватись під умови сучасної війни, тим менше будемо втрачати хлопців. Навчанне, себто підготовлене відділення піхоти, завжди дасть фору непідготовленому взводу. Проста істина, яку чомусь дехто давно забув.
Ну і наостанок нагадаю дещо… «Командир, який спочатку не рахує сотні, потім починає рахувати одиниці».
