Огляд
Сьогодні мова піде коротко про різні напрямки
1. Близько тижня тому противник у смузі дій своєї 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) на Запорізькому напрямку перейшов до активних наступальних дій. Зокрема, підрозділи 108-го десантно-штурмового полку (дшп) противника зі складу його 7-ї десантно-штурмової дивізії (дшд), ймовірно, за підтримки низки підрозділів 42-ї мотострілецької дивізії (мсд) 58-ї армії, атакували позиції передових підрозділів Збройних Сил України, в районі населеного пункту П'ятихатки та в районі між селами Степове та Малі Щербаки.
Очевидно, що атакуючі підрозділи противника мали своїм найближчим завданням прорив на тактичному рівні системи оборони українських підрозділів на цих ділянках та максимально можливе просування у північному та північно-західному напрямках.
Ворог явно мав намір вийти на дорогу, що з'єднує села Степове та Щербаки, а також просунутися через П'ятихатки, щоб вийти безпосередньо на село Степове з півдня та південного заходу.
В результаті боїв йому вдалося просунутися до зазначеної дороги приблизно на 1,5 - 1,7 км, зайнявши ряд лісосмуг на південь від неї. Однак перерізати її і зайняти позиції на ній самій він поки що не спромігся. Те ж саме стосується і його спроби прорватися до села Степове - ворог, просунувшись на 1,5-1,6 км, зумів зайняти і закріпитися в П'ятихатках, але його подальші спроби просунутися в бік Степового не увінчалися успіхом.
На даний момент, ймовірно, передові підрозділи противника намагаються атакувати в напрямку П’ятихатки - Степове і намагаються просунутися до дороги на Щербаки.
У зв'язку з усім цим хочу наголосити на кількох моментах.
- Ні про який «глибокий прорив» противника на Запоріжжі, про який вже «розтрубили» деякі «експерти» та «спостерігачі», не йдеться. Все відбувається виключно в тактичній зоні і має дуже обмежені масштаби
- Про те, що ворог цілком здатний на низку активних дій на Запорізькому напрямку, було відомо відносно давно і про це не говорили лише ледачі.
- Відкритим залишається питання про те, чи здатний противник в такому випадку ЗНАЧНО збільшити інтенсивність та розмах своїх атакуючих/штурмових дій на даному напрямку. І це, напевно, стане предметом обговорення в одному з наших майбутніх оглядів.
Як на мене, командування 58-ї ЗВА противника і угруповання військ (УВ) «Днепр» в цілому, в зону відповідальності якого входить і цей напрямок, навряд чи на даний момент відчуває «гостре бажання» бути втягнутими у виснажливі наступальні бої по рубежу Кам'янське-Щербаки, усвідомлюючи той факт, що оборона Збройних Сил України на цьому напрямку має підготовлений характер.
Як мінімум, для того, щоб мати більш значні шанси на успіх цього наступу, в тому числі й на тактичному рівні, вся 58-а ЗВА противника явно потребує ЗНАЧНОГО посилення додатковими силами та засобами.
Інша справа, якщо ця активізація на Запорізькому напрямку виконує функцію «допоміжного удару» (або, скажімо так, відволікаючих дій), наприклад, для «ривка за Дніпро» на Херсонському напрямку.
Поки що, про всі ці перспективи судити за діями кількох штурмових рот пари батальйонів 108-го десантно-штурмового полку дуже і дуже рано. Але про них ми обов'язково поговоримо в одному з наступних оглядів.
2. На Куп'янському напрямку, судячи з усього, командування 6-ї ЗВА противника вирішило використати сприятливу для себе обстановку на північ від міста, як то кажуть - на повну. Перш за все, для розширення свого плацдарму на західному березі річки.
Для тих, хто забув, нагадаю, що ще до початку своїх активних дій на цьому напрямку противник утримував східний берег Осколу на північ від Куп'янська на досить великій відстані (від Масютівки до кордону, в районі села Піски). Її довжина по прямій становить близько 29 - 30 км.
Було зрозуміло, що рано чи пізно вороже командування спробує використати цю особливість ЛБЗ (її проходження саме по річці, причому на досить довгій, за протяжністю, ділянці) на свою користь. Так і сталося.
Після численних і дуже "витратних" спроб 25-ї та 138-ї окремих мотострілецьких бригад (омсбр) противника, зі складу 6-ї ЗВА, прорватися на Куп'янськ безпосередньо, через Синьківку та її околиці вздовж східного берега Оскілу, які закінчилися з дуже "невиразним" результатом, мабуть, командування 6-ї ЗВА прийшло до висновку, що "варто спробувати форсувати Оскіл", північніше міста.
Це стало ще більш актуальним, коли була сформована і розгорнута 69-а мотострілецька дивізія (мсд) у складі 6-ї ОА, на базі 138-ї омсбр. Підозрюю, що саме з метою "прорватися за Оскіл" її і сформували.
Метод, який обрало російське командування для успішної переправи та створення оперативно-тактичного плацдарму на північ від Куп'янська, також не є "ноу-хау". По суті, це та сама методика «малих штурмових груп», які діють ОДНОЧАСНО на відносно ШИРОКОМУ фронті (нагадаю, що ворог для цього мав 29-30 км контролю над східним берегом річки), з метою МИТТЄВОЇ переправи та закріплення на протилежному березі водної перешкоди, створення низки малих тактичних плацдармів, які згодом «об'єднуються» в один «великий».
Штурмовий взвод (іноді навіть пара диверсійно-розвідувальних груп) "тихо" переправляється через річку. Потім закріплюється на декількох прибережних ділянках, намагаючись не «відбликувати». Потім під прикриттям тих, що окопалися і за допомогою вогневої підтримці зі «свого» берега противником перекидаються більш значні сили (в основному шляхом «поступового накопичення»).
Після цього, накопичені атакують найближчу найбільш вигідну з тактичної точки зору позицію, рубіж, об'єкт - з метою її зайняття і в подальшому – утримання. Якщо це вдається, то на цей "маленький" плацдарм негайно перекидають "підрозділи для закріплення і розвитку успіху". При цьому ворог прагне з'єднати всі ці "малі" плацдарми в більший, тому атаки/штурми в цей момент відбуваються переважно у напрямку "вздовж річки", тобто "назустріч один одному".
Саме в рамках такого способу дій був створений ворожий Дворічанський плацдарм, який потім "об'єднався" з Новомлинським, потім ворог переправився через річку в районі села Тополі, а нещодавно такий же "малий" кидок відбувся між селами Кам'янка та Красне Перше. Тобто така собі тактика "малих переправ" на максимально широкому фронті.
Все це дуже ускладнює Збройним силам України оборону та контроль західного берега річки на всьому відрізку від Куп'янська до кордону. Бо це вимагає від них швидкої і «розосередженої» реакції відразу в декількох загрозливих районах і напрямках, що дуже складно при дуже обмежених силах і засобах. Ворог знає про це і прагне форсувати річку практично в "безперервному" режимі на максимально широкому фронті.
Як ви вже зрозуміли, маю на увазі, той факт, що противнику нещодавно вдалося створити ще один такий "неглибокий" плацдарм з боку села Петрівка, в бік дороги, яка з'єднує села Кам'янка та Колодязне (територія Дворічанського національного природного парку).
Тобто все відбувається за цілком зрозумілою логікою. Ворог має плацдарм в районі Новомлинська (хоч і відчуває певні труднощі з його розширенням), має менший в районі села Тополі (це на північ, вгору по річці). Що він робить далі? Правильно - він переправляється через річку МІЖ ними силами штурмових загонів, що різко підвищує його шанси на об'єднання цих плацдармів в один, більший.
На даний момент командування 6-ї ЗВА противника, очевидно, зайняте проблемами "утримання" всіх цих "нафорсованих" ним невеликих плацдармів та налагодження їх повноцінного забезпечення. Адже воно явно відчуває з цим ряд проблем, в т. ч. в районі свого головного плацдарму, в районі Дворічної, а також на південь і північ від нього. Збройні сили України там "місцями контратакують", блокуючи, по суті, його розширення.
3. На Великомихайлівському напрямку, очевидно, темпи просування противника впали до мінімуму. Передові частини 5-ї та 36-ї ЗВА противника з приданими силами та засобами все ще намагаються просунутися на північ, у бік села Комар, по обох берегах річки Мокрі Яли, але виходить то у них – все гірше і гірше.
Протягом останніх 3-х діб, мабуть, противник атакував наші передові позиції в районі на північ від населеного пункту Дніпроенергія, намагався повністю зайняти фланговий район у смузі дії 127-ї мсд 5-ї ЗВА (Шевченко – Бурлацьке – Привільне – Вільне Поле) та атакував з півдня у напрямку села Веселе. Результатів він не досяг.
Що стосується даного напрямку, то варто відзначити, що основні зусилля ворожого командування явно змістилися саме в смугу його 5-ї ЗВА. Очевидно, що 40-та та 336-та окремі бригади морської піхоти (обр МП), придані сусідній 36-ї ЗВА, відчувають певних труднощів з рівнем боєздатності своїх передових підрозділів (ймовірно, через втрати, понесені в боях за Новий Комар та Новоочеретувате).
Як на мене, командування УВ «Восток» явно занадто сильно «розмахнулося» у своїх задумах та планах, незважаючи на значну перевагу в силах і засобах створену ним над українськими військами в смугах 5-ї і 36-ї ЗВА. Я розумію його "бажання" "залізти" якомога глибше в тил нашої новопавлівського угрупування з півдня, але треба співміряти свої бажання зі своїми можливостями.
У зв'язку з цим противник, звичайно, може знову ввести в бій 60-ту омсбр в смузі 127-ї мотострілецької дивізії, як то кажуть "повним складом", для відновлення темпів свого просування та рівня інтенсивності своїх атак, але в такому випадку ризики флангових контратак ЗСУ явно зростуть. Особливо, якщо противник і далі буде вперто "тягнути" свій наступ виключно вздовж річки Мокрі Яли.
Ворог, очевидно, поки що не зміг вийти на рубіж Шевченко-Вільне Поле для того, щоб убезпечити свої атакуючі підрозділи в районі Дніпроенергії та діючих в напрямку Веселе від можливих флангових контратак ЗСУ. І все одно він цими силами і засобами намагається просунутися на північ, причому саме в напрямку Комара. Ба більше, ворогові в районі Новосілки (це ще південніше) навіть довелося «певною мірою, ужатися» (схоже, надійно закріпитися в цьому селі йому поки що не вдалося, незважаючи на його численні спроби це зробити).
Загалом, ситуація на цьому напрямку із наступом противника, хоч і далека від "Покровської", але явно почала рухатися в тому ж напрямку. Як мінімум за останні 1-2 тижні темпи та результативність просування противника якщо не впали до нуля, то стрімко до нього « прагнуть».
