Росія вигравала всі війни, коли діяла в союзі із країнами Заходу, і програвала, коли протистояла їм.
Путін опинився в історії Миколи I, який розпочав відому «Кримську війну». Він, як і Путін, боровся за історичні території й просував руський мір.
Спочатку він почав війну з Османською імперією. Казус беллі стала вимога імператора Миколи I передати православним, але не католикам, ключі від храму Різдва Христового у Віфлеємі. Він наполягав визнати його правителем мільйонів християн Османської імперії. Султан йому відмовив.
Під цим приводом він хотів відновити свій влив в Туреччині й взяти під свій контроль протоки Босфор і Дарданелли. Повністю відрізавши її балканське володіння, населене православними. Як і Путін, до того ж він був справжнім українофобом, проводячи тотальне зросійщення українців.
Це він заборонив називати їх малоросами, зобовʼязавши називати їх жителями південно-західної Росії. Скасував Магдебурзьке право і Литовський статут, а Полоцьким собором було ліквідовано Греко-католицьку церкву.
Завойовував Кавказ, вів війну з Іраном і Туреччиною. Міністр іноземних справ Британії лорд Кларендон назвав боротьбу Європи на стороні Османської імперії проти Росії «битвою цивілізацій проти варварства».
На стороні султана виступили найбільш потужні на той час європейські держави – французи й британці. Ідея полягала в тому, щоб нанести поразку мільйонній російській армії саме на її території. В Чорному морі та Криму.
Зі стратегічною метою припинити можливості Росії до розширення, не тільки на Балкани та Придунав'я, але і в Середземномор'ї. Що і було врешті закріплено у Паризькому трактаті. Кримська війна була лише центром воєнних подій, які велися від Фінляндії до Камчатки.
Союзники загнали й закрили балтійський російський флот у Кронштадті й Свеарборгу, захопили їх форти на Аландських островах і фортецю Бомарсунд, заблокували Архангельськ і штурмували Петропавловськ на Камчатці. Врешті, змусивши російські війська покинути місто.
Важкі поразки Росії зламали Миколу I і він раптово скінчився, укритий шинеллю у своєму спартанському кабінеті. Не спростована версія, що цар прийняв отруту в стані глибокої депресії.
Олександр II намагався продовжити війну, але втративши Севастополь, весь Чорноморський флот, практично всю артилерію, контроль над протоками в Чорне море, в березні 56 року погодився на Паризький мир. Вимоги царю передали Австрія і Пруссія. Благородні переможці повернули Росії кримські міста-фортеці на чолі з Севастополем.
Росія повертала Туреччині придунайську Бессарабію з Ізмаїлом. Чорне море оголошувалось нейтральним і відкритим для торгівлі зі всіма націями. Росії заборонялось тримати там свій бойовий флот і разом з Туреччиною створювати по всій лінії Чорного моря свої воєнно-морські бази.
Контрибуцію Росія не платила. Пожаліли. Територіальні втрати були великими, але чутливими. Вона втратила 450 тисяч вбитими. Зовнішня торгівля була повністю дезорганізована. Почалася важка криза фінансової системи, яка закінчилася лише після 1870 року.
До договору приєднали три конвенції.
Перша продовжувала Лондонську про закриття Босфору та Дарданелл для іноземних військових кораблів у мирний час.
Друга встановлювала число легких військових суден Російської й Османської імперій для вартової служби в ЧМ.
І третя забороняла Росії будь-які військові проекти на Аландських острова в Балтійському морі. Звільнені Молдавське князівство та Валахія одразу обʼєдналися в єдине Румунське королівство.
Проте Захід знову довірився Росії, як і у випадку з небезпечно непродуманою передачею їй ядерної та іншої стратегічної зброї з України. Під жорстким тиском.