З перших днів повномасштабної я звертався до українців з проханням - записуйте свої спогади, фіксуйте на папері чи електронним способом те, що пережили, бачили, відчували. Ці записи стануть цінним джерелом для істориків майбутнього, опираючись на них вони зможуть опрацювати наш досвід та передати його нащадкам.
Тоді навіть не сподівався, що вже незабаром матиму в руках книгу не просто одного з тих, хто поруч з нами опинився у вирі історії, а того, хто намагався опанувати його і врятувати країну - Головнокомандувача ЗСУ Валерій Залужний
Тому насамперед дякую авторові від імені сучасних і майбутніх істориків за те, що знайшов сили, час і відвагу взятися за спогади. Символічно, що на цю справу генерала, за його словами, надихнув Вінстон Черчиль, мемуари якого він читав напередодні.
Британський політик і військовик чи не найкраще розумів: важливо не лише перемагати ворога на полі бою, але й вигравати війну за війну, розставивши від самого початку важливі акценти в її оцінці.
Втім книжка Залужного дуже відрізняється від типових мемуарів високого воєначальника. Це помітно навіть ще до початку читання. Якби не додатковий елемент обкладинки з портретом автора в однострої (футляр, в якому міститься книга), гарне і ошатне видання сприймалося б радше як збірник поезії.
Погортав сторінки красивої книги і з здивуванням побачив у тексті діалоги, які не часто зустрінеш в спогадах, а тим паче військових. Візуально текст нагадував художній твір. Почавши читати, помітив ще одну особливість, нетипову для мемуарів: розповідь автора подана не лінійно (від народився до сів писати спогади), а мозаїчно - складається з окремих сюжетів різних періодів життя, які розвиваються паралельно. Так іноді роблять у кіно, або в романах. Такий підхід спершу трохи спантеличує, але потім стало зрозуміло, що він додає динаміки тексту.
Всі нетипові підходи забезпечують головну особливість книги - показати її автора не «залізним генералом» (за цим краще звернутися до однойменного видання його помічниці Людмили Долгоновської), а живою людиною. Тут на вас чекають Залужний хлопчисько, юнак, молодий військовик на початку карʼєри. Сторінками книги він лиш рухається до розділу біографії, з якого уже стає відомим нам всім. Тому «Моя війна» - це ще не про боротьбу з Росією чи, тим паче, не про керівництво збройними силами після початку повномасштабної. Ці фрагменти присутні в книзі лише в якості тизерів - про це обіцяють в наступній книзі.
Тут головним є протистояння автора безглуздій совковій системі, яку успадкувала і довгий час ретельно зберігала українська армія. Це протистояння важливо розуміти, аби збагнути нинішню війну, обмеження та виклики, які ця спадщина (відображена в людях та структурах) накладає на наші можливості. І ще важливіше, щоб зрозуміти як Залужний став таким, яким ми його знаєм і яким ще може стати.
Тому цю книгу рекомендую читати, а сам вже очікую іншу. Як політик розумію всі обмеження, які може накласти на автора її написання і публікація зараз. Але як історик, бажаю автору максимально уникнути їх і розповісти про нашу війну хай суб’єктивно, але відверто.
І на завершення важлива цитата:
«Освіта і підготовка військового керівника повинні триматися на трьох китах.
Перший - ідеологічна підготовка, яка має грунтуватися на історії нашого народу й історії його боротьби.
Другий — підготовка і розвиток якостей лідера, які мають враховувати національні особливості й менталітет, релігію й звичаї, розвиток власних можливостей. З повагою ставлюся до методик здобуття успіху, які транслює інфоциганство, але такий підхід має бути поза нами.
І, нарешті, третє — спеціальна академічна, енциклопедична підготовка, де знання основ озброєння, стратегії, тактики, спеціальних понять і термінів є фундаментом для ухвалення правильних рішень».
