Європейський Союз вирішив запровадити санкції проти цілої низки фізичних та юридичних осіб в Ірані у відповідь на постачання цією країною зброї для Російської Федерації
У Брюсселі говорять про те, що такі санкції стануть серйозним сигналом Тегерану та їх простіше запровадити, ніж економічні санкції. Та й чи дадуть ефект нові економічні санкції проти країни, яка й так перебуває під економічними санкціями США?
Для українців така логіка європейців може бути зрозумілою не до кінця. Адже і США, і ЄС запроваджують санкції проти Росії фактично синхронно. Чому ж не можна так само з Іраном?
Звичайно ж, можна. Європейська логіка у іншому. Іран внесений Сполученими Штатами до списку країн, які спонсорують тероризм. Тому торгувати із цією країною Євросоюзу все одно дуже непросто, його фірми не хочуть потрапити під “вторинні” санкції Сполучених Штатів. До речі, нагадаю, що внесення Росії до цього списку – одне з головних завдань української дипломатії. Але не варто розраховувати, що наступного ж після цього дня станеться диво. Ірану вдалося адаптуватися навіть до таких руйнівних санкцій. І Росія також адаптується.
Колишній президент США Барак Обама колись говорив про “кумулятивний ефект санкції”. Зі стратегічної точки зору це правильний підхід. Ізоляція від економіки цивілізованого світу рано чи пізно руйнує будь-який авторитарний режим. Ключове питання тут – коли? Західні санкції не зупинили атомний проєкт Тегерана та не завадили поверненню до влади відвертих консерваторів. У Росії західні санкції не зупинили війну та не завадили посиленню позицій відвертих реакціонерів у Кремлі.
Поки немає війни, на “кумулятивний ефект” санкцій можна чекати десятиліттями. Але зараз, коли війна йде і лише розгоряється, жодні санкції швидко вже не допоможуть. Закінченню війни може допомогти лише крах авторитарних режимів. Якщо з Росією поки що не виходить, можна розпочати з Ірану.
