У п’ятницю ввечері, 17 січня, жителі російської столиці могли стати свідками салюту, присвяченому 75-й річниці взяття радянськими військами Варшави. Перед цим на сайті Міністерства оборони Росії був опублікований великий медіа-проєкт, пов’язаний з цією датою і названий його авторами «Варшава у вогні». Читачі матеріалів, оприлюднених відомством Сергія Шойгу, могли переконатися, з якою ненавистю і гидливістю ставилися радянські пропагандисти, чекісти і їхні начальники до учасників Варшавського повстання – тих, хто хотів звільнити польську столицю від нацистів і розраховував на допомогу Радянської Армії.
Однак ця армія протягом усього періоду повстання і знищення його учасників і самої Варшави гітлерівцями стояла на іншому березі Вісли і спостерігала за однією з найстрашніших трагедій в історії Другої світової війни.
Спостерігала, щоб потім увійти у знищене ворогом місто і після розправ над тими польськими патріотами, хто ще зберігав в собі сили боротися за свободу своєї країни, віддати владу своїм союзникам – комуністам, які намагалися перетворити країну на сталінський бантустан. Ось таким воно було, це звільнення Варшави.
Однак у Кремля сьогодні зовсім інше уявлення і про історичну правду, і про справедливість, і про добро і зло.
І, зрозуміло, ким для Лаврова та інших генералів і солдатів російської пропаганди є воїни Армії крайової, які вели нерівну боротьбу з нацистами, але не хотіли підкорятися комуністам – «бандитами» з більшовицьких реляцій.
У Польщі відповідають на кожну брехню Кремля
Польщі в такій ситуації доводиться вести боротьбу за свою власну історичну пам’ять, за свою ідентичність. Боротьбу з Володимиром Путіним, російськими керівниками, російськими пропагандистами і їхніми союзниками і попутниками в західних країнах.
Але, як бачимо, Польща не збирається «домовлятися» про історію, навпаки – ми спостерігаємо нині Варшавське повстання проти Путіна, повстання захисту власної честі і пам’яті.
Польські офіційні особи, парламентарі, чиновники, журналісти відповідають на кожен російський випад, на кожну кремлівську брехню, на кожен обстріл Варшави в московському небі. Тому що в питаннях, які стосуються власної історії і чужих спроб її оббрехати і принизити, не може бути ніяких компромісів. Можна спільними зусиллями добиватися правди, але не можна сприяти поширенню брехні.
Це відповідь тим, хто запитує «какая разница
Це саме те, чому українцям варто повчитися у поляків. Та й відповідь на питання, яке може отримати кожен, хто запитує «какая разница», хто стверджує, що мову й історію не намажеш на хліб.
