Причини таких великих зборів країн Глобального Півдня, Африки та Азії, основних дві.
Перша – це колоніальне минуле практично всіх країн БРІКС, які вміло експлуатує Путін і їх лідери.
Всі вони спільні в образах за минуле, заряджені ідеями деколонізації, протиставлення Заходу. Як спосіб боротьби за владу і її утримання.
Наприклад, на цьому будує свою політику Африканський національний конгрес у Південній Африці. Це партія борців з апартеїдом, у владі з 94 року. Поруч із Холіаллою Манделою боровся Радянський Союз, який багатьма членами БРІКС ототожнювався з Росією.
Путін використовує приблизно ту саму стратегію, що і СРСР в епоху Холодної війни, використовуючи країни Руху неприєднання, як протистояння з США.
Антиколоніальний синдром якраз і зосереджений на антиамериканізм країни, яка масово використовувала рабство і резервації для корінного населення.
Приїзд їх в Казань – це ще й символічний засіб кинути цивілізаційний виклик Заходу. Його моральним пріоритетам і імперативам. Для створення умов, рівних можливостей, більш вигідної співпраці і поступок з боку, найбільше, США.
Другий фактор – Китай. Після 2008 року він став після США другою торговою імперією. Останні роки після ковіду і вторгнення Росії Китай реально втратив інфраструктурну стратегію «Один пояс – Один шлях» і серйозно зупинився в економічному розвитку.
Створена ними в 2001 році ШОС мала би залагоджувати потенціальні конфлікти з Росією з приводу впливів в центральній Азії.
Оскільки Росія не могла конкурувати з Китаєм, але тримала під контролем пострадянські країни в Азії, Китай почав активно інвестувати в країни Східної Азії, Африки і Латинської Америки, намагаючись водночас розпочати крупний інвестиційний проект з ЄС. Залишаючи за Росією місце виключно постачання енергетичних і викопних ресурсів. Тримаючи її на певній дистанції.
В країнах, які вступили, планують вступити, стали партнерами БРІКС, Китай будує залізні дороги, аеродроми, порти, логістичні центри, заводи з переробки місцевих ресурсів та інвестує в економіку, логістику і навіть соціальний сектор. Тому, більшість з них приїхало на зустріч зі своїм інвесторам, партнером чи донором.
За виключенням Індії, яка має конфлікт на межі воєнного через регіон Аксайчин на кордоні Уйгурського району Китаю, Пакистану та Індії, який остання вважає територією Ладакху. На півночі Гімалаїв. Колись тут проходив Великий шовковий шлях. Індія з Китаєм на цей час купують у Росії 90% нафти. В принципі, це країни гіганти і без зобов’язальних альянсів.
Приїзд Туреччини і подача нею заявки на членство в БРІКС, тим більше Путіну в Казані, – подія несподівана і непередбачувана за наслідками. З одного боку Росія за свої кошти в 22 млрд доларів з 2010 року будує на південному узбережжі Туреччини у провінції Мерсін АЕС «Аккую». З 4ма енергоблоками, з реакторами ВВР1200 покоління 3+. Це перший проект за моделлю ВОО (будуй, володій, експлуатуй). Це все Росія.
Туреччина буде купувати тільки електроенергію. В квітні 23 року на перший енергоблок завезли ядерне паливо, а в експлуатацію введуть в 25 році. Туреччина створює газовий хаб до кінця цього року. У виді електронного майданчика для торгівлі блакитним паливом із різних джерел.
