Питання виглядає направду дивним: варто зазирнути у календар, аби впевнитися, що спливають останні години 2022-го.
Але завтра буде 1 січня, і вочевидь перший день 2023-го не мине без повітряних тривог, ракетних обстрілів, тим паче – сутичок на фронті. Війна триватиме, і з огляду на це 2022-й не піде в історію, переклавши наступнику її жорстокі реалії.
Так, ми змушені, затиснуті потребами літочислення, розпочати відлік року нового. І сподіватися, бажаючи того й іншим, що 2023-й стане переможним, що принесе мир на нашу землю. Що там, хай не одразу, але припиниться конвеєр втрат, розпачу і жаху.
Але, мабуть, так не буде. Буде війна. Вона триватиме доти, доки у Москві сидітиме той, хто її затіяв, хто мріяв під завісу 2022-го підписати "новий союзний договір", реанімуючи покійника на кістках убитих ним українців. Так не буде, бо навіть якщо кремлівський дід склеїть ласти, там, "за порєбріком", ніколи не примиряться з незалежною, вільною, демократичною Україною. І навіть тоді, коли буде підписаний якийсь "мир", то війна точитиметься й надалі, живлячись ненавистю здичавілого від імперської гарячки "народца".
Буде війна. Вона триватиме доти, доки у Москві сидітиме той, хто її затіяв, хто мріяв під завісу 2022-го підписати "новий союзний договір", реанімуючи покійника на кістках убитих ним українців. Так не буде, бо навіть якщо кремлівський дід склеїть ласти, там, "за порєбріком", ніколи не примиряться з незалежною, вільною, демократичною Україною
Тут британська Financial Times опублікувала невтішний прогноз, який, у принципі, не є відкриттям чи ворожінням на кавовій гущі. "Умови для припинення вогню, не кажучи вже про формальне мирне врегулювання, навряд чи будуть виконані у 2023 році. Заморожування нинішніх позицій не задовольнить ані Росію, ані Україну... Зеленський не може погодитися на припинення вогню, залишивши Україну без території, втраченої після російського вторгнення в лютому, окрім окупованого Донбасу і Криму, захоплених у 2014 році. Щоб повернути цю територію, потрібна зброя, яку Захід, схоже, не бажає постачати".
Цілком реальна перспектива. З однією, правда, обмовкою. Захід поки що "не бажає постачати". Бо війна не надто зважає на бажання чи не бажання Заходу. У лютому-березні ми тільки могли мріяти про Javelin, а на порозі 2023-го чекаємо Patriot.
Що ж до решти, то так, ніхто не погодиться на припинення вогню доти, доки бодай дюйм окупованої території контролюватимуть терористи. Ніхто не складе зброю перед перспективою чергової хвилі "мобілізації" в Росії, яка, за прогнозами, розпочнеться уже в перші тижні 2023-го. Ніхто не вважатиме війну завершеною доти, доки її призвідці та натхненники, а також тисячі виконавців не сядуть на лаву підсудних у Міжнародному трибуналі чи у локальних кримінальних судах.
Та, зрештою, чи міг би хтось притомний
прагнути іншого? Чи хтось в Україні погодився б на добровільне самогубство у шатах "миру" на умовах бандитів? Тому 2022 рік триватиме. Підсвідомо ми житимемо у ньому,
повертаючись у споминах про наших загиблих, про жах першого пережитого обстрілу, про Бучу, Ірпінь, Маріуполь, Оленівку.
2022-й завтра піде в історію. Але він залишатиметься з нами як талісман майбутньої перемоги, як точка кардинального вибору. Saltem te tentavisse, - принаймні, ми спробували, і наша спроба була успішною та переможною. А це дало розуміння того, що вибір 2022-го був правильним
Підсвідомо ми повторюватимемо його уроки, згадуватимемо перші перемоги й перше усвідомлення того, що можемо їх здобувати.
Головне: ми робитимемо це спокійно і виважено. Бо 2022-й навчив нас долати страх. І, до слова, ми навчили інших – Європу й Америку – цій рисі: не тремтіти перед Росією, зламати мисленнєві шаблони та перестороги.
…Так, 2022-й завтра піде в історію. Але він залишатиметься з нами як талісман майбутньої перемоги, як точка кардинального вибору. Saltem te tentavisse, - принаймні, ми спробували, і наша спроба була успішною та переможною. А це дало розуміння того, що вибір 2022-го був правильним.
