У Львові колись була популярною байка про злодія-рецидивіста, якого систематично ловила польська поліція. Та він з усієї сили намагався вчергове попастися у Перемишлі, пояснюючи зацікавленій публіці, що там в'язниця сухіша… Не знаю, як там з результатом, але, подейкують, що той злодій завершив свою кар'єру на Лонцького, де "визволителі" перед приходом німців влаштували криваву масакру.
На десятому місяці війни серед українців немає суттєвих розбіжностей щодо того, як завершить свою "кар'єру" диктатор Путін. Якщо виникають суперечки, то вони стосуються лише деталей процесуального, так би мовити, характеру. Причому, прикметник "процесуальний" вживають, здебільша, не у правничому значенні, а наголошуючи саме на процесі.
Є політики, які досі живуть вимірами "до 24 лютого 2022-го". Ні ракетні обстріли мирних міських кварталів, ні застосування забороненої зброї, ні воєнні злочини, скоєні окупантами на тимчасово загарбаних територіях, не дають вивітритися з їхніх мізків дурману "неначасного" пацифізму
Серед міжнародної спільноти досі немає такого однодумства. Певні персонажі, яких Україна (чи то пак Росія
своїми вчинками) досі не переконала у кримінальній суті режиму кремлівського діда, а, отже, у незворотності покарання злочинця, досі воліють повертатися до старої пісеньки про
"повагу до Росії", "переговори" та навіть "гарантії" для агресорки. Є політики, які досі живуть вимірами "до 24 лютого 2022-го". Ні ракетні обстріли мирних міських кварталів, ні
застосування забороненої зброї, ні воєнні злочини, скоєні окупантами на тимчасово загарбаних територіях, не дають вивітритися з їхніх мізків дурману "неначасного" пацифізму. Що
ж, у кожного своя мить просвітлення, головне, щоб вона приходила не запізно…
Однак всі сходяться на думці про призвідника нинішньої катастрофи. Постать Путіна достатньо демонізована, але навіть рівень української ненависті до цього персонажа не здатен уповні та вичерпно схарактеризувати міру відповідальності цього "вождя". Термін "абсолютне зло" тут би годився, але суть, знову ж таки у деталях: для власного народу Путін залишається: а) божком та ідолом; б) бездоганним рятівником; в) утіленням власних рис того ж таки народу. Тобто "феномен" Путіна полягає у тому, що він і є російським "народцем", попри соціальні, інтелектуальні та ментальні розмаїтості.
Постать Путіна достатньо демонізована, але навіть рівень української ненависті до цього персонажа не здатен уповні та вичерпно схарактеризувати міру відповідальності цього "вождя"
Тому питання осудності Путіна, як на мене, зводиться таки до варіанту колишнього сербського диктатора Слободана Мілошевича. Тобто – міжнародний трибунал після того, як Україна поконає "абсолютне зло" – режим та його багатомільйонних апологетів. Ну, не вірю я у те, що розгніваний натовп увірветься до кремлівських покоїв чи уральського бункера і втопить миршавого старика у каналізації.
А якщо так, то справа – за міжнародним правосуддям. Точніше, — за Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, який має цивілізовано вислухати сторони звинувачення і захисту, дослідити докази, зібрані упродовж війни та після неї, і винести вердикт верховодам путінської Росії. Чому я кажу саме про МКС? Бо, судячи із заяв головного прокурора цього суду Каріма Хана, він навіть не припускає можливості створення окремого трибуналу для розгляду воєнних злочинів Росії у війні проти України.
Така категоричність насторожує, попри те, що слідчі прокурори МКС вже взялися за збір матеріалів для майбутнього процесу. Зрештою,
технології XXI століття зробили цю роботу легшою: жоден воєнний конфлікт не було задокументовано з такою ретельністю, як цей, у розпорядженні прокурорів є, мабуть, мільйони
відео- фото- та аудіосвідчень. Інша річ, чи вони будуть належно подані у суді, тобто йдеться про те, чи зможе МКС та його головний прокурор дистанціюватися від політичних оцінок,
меркантильного розрахунку окремих персонажів, чи будуть вони достатньо об'єктивними та совісними, ухвалюючи рішення.
Жоден воєнний конфлікт не було задокументовано з такою ретельністю, як цей, у розпорядженні прокурорів є, мабуть, мільйони відео- фото- та аудіосвідчень. Інша річ, чи вони будуть належно подані у суді, тобто йдеться про те, чи зможе МКС та його головний прокурор дистанціюватися від політичних оцінок
Схожі застереження висловив недавно і британський юрист Джефрі Найс, який співпрацював із Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії. Він зокрема заявив, що МКС повинен зробити особливий акцент на відповідальності Путіна: "Міжнародний кримінальний суд, до юрисдикції якого належить Україна, поки що не зробив жодних заяв про відповідальність Путіна за цей злочин… Виникає питання, чому прокурор із цим не поспішає. Можливо, він вважає, що відсутність звинувачень проти Путіна несе політичні вигоди? Політичні вигоди — це врегулювання. Цілком можливо, що хтось інший, не українці, складуть проєкт політичної угоди, в якому буде пункт про те, що Путіна не можна судити. Це жахлива перспектива, вона означатиме, що народ України повністю позбудеться правосуддя".
Найс знає, що каже. Бо власне був причетним до багаторічного процесу, коли Сербія
вперто відмовлялася віддавати Мілошевича у руки трибуналу, коли у цю справу намагалися втрутитися зацікавлені політики, аби скористатися важелем для розв'язання тих чи інших
хвилевих проблем. Тому колишній прокурор суду над Мілошевичем каже, що суд може початися "хоч завтра", і його мають вести українці — і українською мовою. При цьому
присутність у суді самого Путіна, на думку колишнього прокурора, не обов'язкова.
Звісно, неприпустимо, аби Найс виявився "злим" провидцем у його застереженнях. Бо після геноцидної війни Росії проти України безкарність або бодай частковий відступ від справедливості щодо її організаторів стане ще одним злочином. Щобільше, — прокурорська несумлінність запустить процес реанімації зла, і, повірте, з часом, його відчують і ті, хто спробує "пропетляти" у справі Трибуналу.
