Позавчора я та мої земляки-переселенці з Луганщини отримали трошки позитиву та радощів, бо ж у ОРЛО (місто Сорокине Луганської області) стався потужний вибух на складі боєприпасів. А все що горить та вибухає в ОРДЛО, це знак того, що скоро відбудеться деокупація та покарання винних у зраді.
Кожна «бавовна», яка «квітне» на складах російських військових частин чи частин колаборантів, це надія багатьох, не стільки на повернення, скільки на сатисфакцію. Бо усі ми розуміємо, війна скінчиться тільки після відновлення українських кордонів. Для нас, східняків, це означає, що буде звільнено наш край, наші хати, тому ми так радіємо кожному знищенню складів боєприпасів окупантів.
Ой, тільки б не прийшли моралісти у білих пальтах, та не почали співати вічну пісню толерантності. Більшість з цих толерантів та ліверантів ніколи не втрачали, ніколи не чули крики зґвалтованої жінки у темряві міста, не боялися звуку гальмування машини біля двору та страху, що це за тобою. Здебільшого ці люди покинули країну при перших пострілах, та повчають нас, як епатувати та коли, з якихось захищених територій.
В нас, тих, хто перший побачив війну й не просто вибухи чи стрілянину, а значно більше – зраду близьких, розтерзаних полонених, доноси, маніпуляції, натовп, тисячі злочинів- емпатію стерло ще тоді, у 2014-му. Тому не варто витрачати на нас час та казати, що це не дуже гарно радіти, коли вибухає склад боєприпасів у якомусь окупованому місті. Здивуєтесь, але є такі емпати.
Склади в ОРДЛО вибухають частенько. Ось до 2023 року, більша частина вибухів на складах боєприпасів російських частин чи частин колаборантів – а вони відбувалися частенько – відбувалися завдяки безтолковості та халатності самих бойовиків.
От згадую неймовірної сили вибух у Суходольську (це місто-супутник Сорокиного) на складі бойовиків. Тоді на склад привезли снаряди, у тому числі й до систем «ГРАД». До речі, більшість зброї з росії (Ростовська область) до ОРДЛО завозиться по досі працюючий залізничний дорозі, це пряма гілка, яка відома тим, що на україно-російському кордоні є єдине на Луганщині залізнично-дорожне КПП «Червона могила». Ото по цій залізній дорозі й снують потяги зі зброєю, харчами, цистернами з росії у ОРДЛО. Так ось, тоді у Суходольск по залізниці привезли кілька вагонів зі снарядами. Розвантажували їх здебільшого буряти, які квартирувалися у Суходольску.
Луганські колаборанти, які охороняли той склад, були шоковані тим, як буряти швиряли й кидали ті снаряди. Намагалися їм пояснити, що то не дуже корисна справа, так кидати небезпечні речі. Але розмова у ракурсі «мая-твая ни панимат», не дала нічого, окрім нервування. То місцеві колаборанти плюнули на ото усе й пішли геть, бо боялися що вибухне. Та й вибухнуло. Ще й як. Детонувало 3 дня. Засмажилося там дуже багато бурятів та тувинців. Детонація відбулася через вибух снаряди при розвантаженні та його падіння на купу таких самих снарядів. Як це технічно можливо, я не знаю. Я розповідаю лише те, про що тоді вірувало у суспільстві. Кляли тих бурятів до сьомого коліна та назад.
Знищення кожного складу боєприпасів та техніки ворога, особистого складу військ, це врятовані життя наших громадян, воїнів та мирного населення.
Складів на Луганщині багато. Ось цей, що «забововнився» вчора, склад боєприпасів російських окупантів, був облаштований на заводі «Юність». А це біля житлових будинків, до них менше 300 метрів, за 500 метрів від складу, школа. Все, як завжди. Усі склади, боєприпаси, ремонті бази та військові частині окупанти та їх помічники-колаборанти, розміщують у житловій зоні. Це було у 2014-му, це є зараз.
Чи маємо ми зважати на це при проведенні військових дій? Ні, не маємо. Це окупація. У людей було 9 років, щоб це зрозуміти та убезпечити себе. Але, я хочу сьогодні звернути вашу увагу на дещо дуже цікаве.
Ми ж пам’ятаємо, що окупаційні ЗМІ, колаборанти та прості мешканці ОРДЛО усі ці роки волали на телекамери одно й теж саме «Украина бомбит Донбасс». При цьому викладали фото квітучих троянд, побілених бордюрів, цілих будинків.
Там, де росія бомбить Україну ви це не побачите. Колись квітучий Бахмут зараз чорне місто. Але донбасянє так звикли кричати, що у всьому винна Україна, що не звертали уваги на неспівпадіння їх заяв з реальністю. Й ось в ОРДЛО почали долітати «привіти» та «бумеранги». Здавалося б, така гарна ситуація для пропагандистів та істерики місцевого населення.
Але чомусь, коментуючи та передаючи один одному інформацію стосовно небезпеки у районі Сорокине по трасі Луганськ-Ростов люди пишуть «а что, у нас снова розборки какие-то», «ребята, что за взрывы, опять розборки между военными», «не подъезжайте к Краснодону, там снова перестрелка»…
Вибухи, а місцеве населення не реагує. Вибухи, а місцеве населення звично каже, що знову не поділили місцеві банди. Жодного згадування, що Україна бомбить, НАТО бомбить, рептілоїди бомблять. Жодного. Тільки «опять розборки».
Бо, насправді, ніяких обстрілів з боку України тут не було усі ці 9 років. Мешканці ОРДЛО вільно їздили на мирні території України, купляли там їжу, ліки, обслуговувалися у сімейних лікарів, отримували пенсію та соціальні виплати.
Але в ОРДЛО усі звикли, що місцеві бандюки, ну, їх там називають «армія лнр», чи «народна міліція», чи «бтро», та понаїхавщі росіяни, військові чи «вагнера», чи добровольці, постійно б’ються між собою, постійні перестрілки, постійні погоні, постійні захоплення складів один одного.
Тут постійно стріляють, бо постійно захоплюють чиїсь копанки, шахти, бізнес, склади зброї. Постійні двобії між самими руськими, хто з них кращий руський, та постійні двобії між усіма цими бандами.
Ці перестрілки та розборки, почалися одразу після окупації Донбасу. Я писала про це. Усі ці банди, реальні банди. За якоюсь військовою символікою та політичними тезами, все одно, це банди.
В ОРДЛО це всі бачать, знають та розуміють. Інколи, коли вже немає як ховати сліди злочинів, тут відбуваються суди. Що цікаве, місцеве населення знає, що саме ці бандюки, під виглядом «влади» та «міліції» викрадають людей, вбивають, ґвалтують, обстрілюють міста та селища, але вперто кажуть про «Украина бомбить Донбасс».
Й ось, долетіло. Реакція «поять какие-то розборки». Звично, втомлено, беземоційно.
Тому цей влучний постріл й знищення складу боєприпасів, має ще й дуже потужну інформаційну складову. Бо населення ОРДЛО якось прокинулося, не побачило звичних розборок, а щось могутніше, й поставило досі дивне запитання «а что у нас война идет?». Цікаве запитання від тих, хто ще вчора кричав «Украина 9 лет дамбила бамсас».
Питання тут наростають з великою швидкістю. Особливо після «виборів», де «виграли» пушилін в «днр» та пасічник у «лнр». Щось якось не дуже подобається така «демократія» по-путінськи «народу Донбасу», бо ж «вибори» просто ігнорували, а насмішки у сецмережах, «смешно голосовать, если о результатах голосования знаєш как только об’явили кто кандидаты».
Це теж цікаве відкриття. Бо ж у 2014-му критична маса мешканці Донбасу горлала, що їм не потрібна демократія, що Майдан це переворот, що владу треба поважати, бо вона від бога. Я пам’ятаю лозунги «нам не нужна демократия майдаунов и свидомитов». Ну, не треба так не треба, поживіть з «демократією» по-путінськи.
А, ще забула написати про те, що оце перший раз відкрито у соцмережах мешканці ОРДЛО почали горлати, що склади чи бази військових розміщені біля дитсадків, шкіл, житлового сектору. Вони там розміщені з 2014-го, а помітили ось тільки зараз. Гарна тенденція. Повільна, але гарна. Може підуть виганяти бойовиків від шкіл та хат? – спитаєте ви. Ні, відповім я, бо на в’їзді в це гетто покірності треба було повісити лозунг «оставь надежду всяк сюда входящий».
Що ж, потрохи в ОРДЛО набирає силу розчарування у росії, російський армії та її управлінцях, що керують ОРДЛО. Ні, вони там ще у більшості думають, що це місцева влада погана, пишуть листи путіну, вірять, що ось-ось буде краще. Роблять якісь відкриття для себе на кшталт ось «а что война». Можливо, поки ЗСУ дойдуть до східних кордонів, там або не буде населення, або ж прозріють настільки, що будуть зустрічати у вишиванках. Хотілося б в це вірити. Але не будемо підганяти події. Спочатку дамо там трошки погуляти осінньому бавовнятку.
