На этой неделе несколько раз получил сообщения от фейсбучных друзей со словами: «Вибачте, змушений видалити вас із друзів за русіфікацію моєї стрічки». Ну, что ж, если не понятно по-русски, далее напишу по-украински, специально для тебя - мій україномовний фейсбучний друже.
Мабуть твій світогляд на дозволяє побачити в російськомовних людях нікого іншого окрім путіна та російських найманців, але відкрию тобі таємницю, що є такі люди, в тому числі я, для яких російська мова – це навіть не мова Пушкіна, хоч я народився з ним в один день, тільки на 176 років пізніше, а, в першу чергу, мова моїх друзів, моєї дружини, моїх батьків. Кожного вечора, коли я телефоную батькам, я кажу: «Привет! Как дела! Как самочувствие?» А ще, своїй дружині я кажу «я тебя люблю!». Я розумію, що слово «кохаю», звучить навіть м’якше, але ж ми, донбаські хлопці, не дуже то і м’які, я навіть довго думав, що вся Країна на нас дивиться зі сторони, як на бездушне бидло, яке тільки і робить, що займається контрабандою та краде вугілля в копанках. А потім я дізнався, що на західній Україні, контрабанда – теж спосіб життя (акцентую увагу не виживання, а досить ситного життя), а коли я дізнався, як мої україномовні співвітчизники знищують Карпати, вирубуючи ліси, та землю, добуваючи бурштин, я зрозумів, що ми, в порівнянні з ними, майже святі люди.
Ти можеш видалити мене без проблем, але, як ти намагаєшся доносити свої думки в цій країні? Для того щоб бути переконливим я розмовляю з людьми їх мовою: з російськомовними – російською, з україномовними – українською. Ворога потрібно вбивати його же зброєю. Російське слово повинно бути, як вакцина, якою потрібно прививати мозок отруйному «руським миром», і тоді є шанс донести свої думки, а твої, україномовні думки, він навіть не почує. Да і ворог вже став іншій. Ще вчора він російською мовою називав нашу Країну порно актрисою, а вже сьогодні, українською мовою намагається оголошувати вироки тому, хто останні п’ять років захищав цю землю. І ти можеш бути одним з наступних, кому він оголосить.
Я думаю, що ти без проблем поясниш мені, чому на сході України 90% людей проголосували проти «армії, мови та віри», але чи зможеш ти мені пояснити, чому на заході Країни, де 93% вважають українську мову рідною, за людину яка її захищала проголосувало тільки 30-40% виборців (окрім Львівщини)?
Я не вірю в братську любов та братськи народи. Я живу в країні, де щороку більше 4 тисяч громадян цієї країни вбивають один одного. Знайомі вбивають знайомих, друзі – друзів, чоловіки - жінок, жінки – чоловіків, батьки - дітей, діти – батьків. Вбивають просто так, по-п’яні, за гроші, за спадщину. Вбивають в 20 разів більше, ніж гине на війні. Чи повірю я, що у когось проснулася любов до, так званих, братів, які живуть за тисячі кілометрів, яких ми ніколи не бачили, та і брати вони тільки тому, що мають з нами спільний кордон, та розмовляють російською, яку у нас всі розуміють? Ні я ніколи не повірю. Вони рідних ненавидять, а чужих тим більше. Тільки спільна вигода може об’єднувати цих людей, і не мовне питання розділяє Країну, а різні життєві цінності.
Отже, якщо маєш бажання – видаляй, не вибачайся, не витрачай час, просто видаляй і все. Я не ображусь, в мене вистачає друзів, але ж пам’ятай - ти можеш бути наступний!
