Уславлений історик, археолог, етнограф і фольклорист Дмитро Яворницький народився в селі Сонцівка на Харківщині, в сім’ї псаломника місцевої церкви. Закінчивши повітове училище, в 1874 році вступив до Харківської духовної семінарії, а в 1877 році став студентом історико-філологічного факультету Харківського університету.
По закінченні курсу Яворницький, котрий виявив блискучі здібності, був залишений при університеті стипендіатом для підготовки до професорського звання. Водночас він працював викладачем історії в Третій харківській чоловічій гімназії та вивчав архіви Запорізького козацтва. У 1882 році вийшла перша наукова праця молодого історика — «Виникнення та устрій Запорізького Коша». Навесні 1884 року Яворницький прочитав цикл публічних лекцій про запорізьке козацтво. У цей період він брав активну участь у діяльності Історико-філологічного суспільства разом з О. Потебнею, М. Сумцовим, Д. Багалієм і П. Єфименком, однак наприкінці 1884 року університетське начальство звільнило Яворницького за «українофільство».
У пошуках заробітку вчений переїхав до Петербурга. Там він познайомився з художниками І. Рєпіним і О. Сластіоном, опублікував ряд статей з історії Запоріжжя, став членом Археологічного товариства й знову повернувся до викладання. Саме Яворницький підказав І. Репіну ідею монументального полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» і надихнув М. Лисенка на створення опери «Тарас Бульба». Наукові праці історика продовжували друкуватися, але в 1888 році за «політичну неблагонадійність» його знову позбавляють права викладати.
Яворницький повертається до Харкова. Навесні 1892 року вийшов друком перший том його «Історії запорізького козацтва». Книга показала всьому світу Запоріжжя як явище світової історії, як унікальну лицарську організацію з демократичним парламентським устроєм. Громадськість із захватом сприйняла працю історика, а власті відреагували по-своєму: Яворницького було відправлено у трирічне відрядження до Середньої Азії для роботи при генерал-губернаторі Туркестанського краю. Насправді це означало заслання. Лише в 1897 році історик зміг повернутися в Україну, а з 1902 року був призначений директором Музею старожитностей Катеринославської губернії.
На цьому посту він незмінно залишався до середини тридцятих років, водночас завідуючи кафедрою українознавства в Інституті народної освіти. Яворницький організував ряд археологічних експедицій, врятував від затоплення при будівництві Дніпрогесу безцінні історичні пам’ятки, опублікував більше сотні наукових і науково-популярних праць з історії, етнографії та фольклору українців.
У 1929 році Дмитра Яворницького було обрано дійсним членом Академії наук УРСР.
