Ім’я цієї жінки стоїть першим у почесному списку засновників найвідомішого у наші дні навчального закладу України — Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Єлизавета Гулевичівна походила зі стародавнього шляхетського роду, що згадується в історичних документах з 14 століття. Дід її був єпископом Луцьким, а батько — підстаростою Владимирським. У родині високо шанувалися християнські чесноти і національні традиції. Красуня Єлизавета вже у ранній юності знала латину, давньогрецьку, старослов’янську, польську, литовську та французьку мови. Вона двічі виходила заміж, і її другий чоловік Стефан Лозка належав до найбагатшого в Києві шляхетського роду. Саме він почав називати дружину ласкавим ім’ям Галшка.
Початок 17 століття в Києві ознаменувалося стрімким підйомом культурного та духовного життя. З Галичини та Волині сюди переїхало чимало видатних діячів культурно-національного руху: Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, котрий завершив у Києві роботу над «Граматикою слов’янською» — працею, що увійшла в історію науки як наріжний камінь слов’янської філології, і Памва Беринда, лінгвіст, який згодом одержав почесне звання головного друкаря.
Улітку 1614 року в Києві трапилася страшна пожежа: вигоріли сотні житлових будинків, церкви, безліч громадських будинків, у тому числі й шкіл. У школі Богоявленського монастиря загинула унікальна бібліотека рукописних книг, літописів, папірусів. Галшка-Єлизавета, вражена цією трагедією, приймає рішення на власні кошти відродити школу, тому що розуміє, що без освічених людей, у тому числі із простолюду, православна культура України приречена до загибелі.
15 жовтня 1615 року в присутності численних свідків Єлизавета Гулевичівна урочисто оголосила документ — дарчу, відповідно до якої її спадкові володіння переходили у власність Київського братства. У документі ставилася умова, щоб на цій землі було зведено монастир, будинок для прочан з інших земель і «школа дітям, як шляхетським, так і міщанським». Новий навчальний заклад незабаром став одним із найбільш «престижних» і передових у Східній Європі. Статут школи зобов’язував учителів «навчати і любити всіх дітей однаково — як синів багатих, так і сиріт, убогих і тих, хто бродяжить по вулицях, випрошуючи милостиню».
У 1632 році митрополит Петро Могила об’єднав Братську школу з Лаврською, і новий навчальний заклад — колегія — згодом одержав назву Києво-Могилянської академії. Система викладання, що затвердилася в ній, увібрала в себе все краще з досвіду західноєвропейських університетів і польських академій.
Решту своїх днів Єлизавета Гулевичівна провела у своєму маєтку неподалік від Луцька, де і померла в 1642 році. Поховано її на території Луцької братської школи, якій вона заповіла все, що залишилося від її колись величезного статку.
