Твердість характеру, мужність, вірність принципам, унікальний дар слова. ЦІ якості Ліна Костенко зберігає протягом багатьох десятиліть.
Видатна українська поетеса народилася у вчительській сім’ї у Ржищеві (Київська область). У 1936 році родина переїхала до Києва, де Ліна пішла до школи. Далі — війна, евакуація під бомбардуваннями, перші вірші, написані в окопі. Жорстокі уроки виживання далися пізніше, коли вже в сімдесяті роки поетесу було піддано терору з боку «літературного начальства» .
По закінченні середньої школи Костенко вступила до Київського педагогічного інституту, а потім — до московського Літературного інституту ім. Горького. У ті часи це була непогана школа для молодого літератора. У плеяді молодих поетів, що з’явилися в Україні наприкінці 50-х років, вона була найбільш обдарованою і яскравою особистістю. Перші ж збірники віршів
Ліни Костенко «Промені землі» (1957 р.) і «Вітрила» (1958 р.) викликали інтерес читачів, а книга «Подорожі серця» (1961 р.) стала свідченням творчої зрілості. Ім’я поетеси почало згадуватися в одному ряду з визнаними майстрами літератури.
Однак цей період тривав недовго. Гостра та прониклива думка поетеси, яскравий темперамент, нетерпимість до обмежень творчої особистості не могли не призвести до конфлікту. Від 1961 до 1977 року у її творчій біографії зяє «біла пляма». «Пора Україні позбутися рабського комплексу!» — привселюдно заявила Костенко на початку 60-х, а в результаті її вірші опинилися під забороною, а набір двох нових збірників було «розсипано» у друкарні.
Неможливість пробитися до читача зовсім не означала, що поетеса припинила працювати. Саме в ці роки було написано багато її творів і найвідоміший із них — роман у віршах «Маруся Чурай», за який через багато років Ліну Костенко було удостоєно Шевченківської премії. Вона боролася — і перемогла!
Із 1977 року, коли після шістнадцятирічного мовчання знову з’явилася можливість друкуватися, кожна наступна книга поетеси ставала явищем не лише української, але і європейської поезії, які глибоко впливали на розвиток усієї нашої культури. Ніхто до Ліни Костенко не наважився з такою силою розповісти про долю української жінки, про обман, жорстокість і непереборну силу життєвих стереотипів.
У 1990 році за поетичну збірку «Сад нетанучих скульптур» Ліна Костенко була нагороджена премією Джорджтаунського університету (США). Поетеса є почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», у неї чимало нагород, у тому числі й державних.
Але все це далеке від того, що відбувається в душі поета. Візьміть у руки книгу Ліни Костенко — і ви зрозумієте, що ніхто не бачив світ так, як вона, з усіма його світлими та жорстокими сторонами. Поезія і правда, мудрість і страждання, любов і надія стають у її віршах знаками високої Долі.
