Оксана Петрусенко — співачка, яку за життя називали «Голосом України». Неймовірний темперамент, творче горіння, натхнення щирого художника завжди приваблювали публіку на її виступи, і неможливо було не піддатися чарівності своєрідної краси та внутрішньої сили співачки.
Ксенія Бородавкіна (Оксана Петрусенко — сценічне ім’я) народилася на рубежі двох століть у селищі Балаклія Харківської губернії, в бідняцькій родині. Навесні 1901 року, коли Ксенії не виповнилося і року, її батько помер, і мати була змушена переїхати до далеких родичів у Севастополь. Ксенія навчалася в прогімназії й уже з десяти років постійно співала в церковному хорі, заробляючи мідні копійки, щоб допомогти сім’ї. У роки Першої світової війни, ще підлітком, вона працювала в Севастопольському порту, на взуттєвій фабриці, а в 1918 році стала хористкою у відомій трупі Олександра Глазуненка. Восени того ж року Ксенія вступила до трупи Херсонського українського національного театру ім. Т. Шевченка на правах акторки «з голосом». Тут і народилося її сценічне ім’я — Оксана Петрусенко.
Співачка дебютувала у 1919 році в ролі Одарки в «Запорожці за Дунаєм», і з цієї пам’ятної прем’єри її ім’я увійшло в історію українського музичного театру. Саме в цей день її побачив на сцені А. Саксаганський, який став її хрещеним батьком у мистецтві і познайомив молоду співачку з Марією Заньковецькою.
Протягом декількох років Оксана гастролювала з різними українськими трупами по Україні, Поволжю та Передураллю, а в 1923 році вступила в Київський музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка, але, як і уславлена Марія Каллас, так і не здобула закінченої музичної освіти. У 1927 році співачку запросили до Казанського оперного театру, де вона з тріумфом дебютувала в партії Оксани в опері Чайковського «Черевички». Збувалися слова М. Заньковецької, котра пророкувала Оксані велику і заслужену славу.
Але тільки в 1934 році Оксана Петрусенко одержала пропозицію пройти проби до Київського театру опери та балету і з перших же виступів буквально перекреслила всі «хуторянські» традиції, які все ще існували на сцені. Вона створювала образи життєрадісних і вільних українських жінок, чиї краса, розум і чарівність дозволяють переборювати будь-які перешкоди. Партія Наталки Полтавки в однойменній опері М. Лисенка стала вершиною її музичної творчості й донині залишається неперевершеною.
Успіх, який співачка мала у публіки під час декади українського мистецтва в березні 1936 року в Москві, важко з чим-небудь порівняти. Вона стала улюбленицею москвичів і ленінградців. За цим почалися тріумфальні гастролі по Радянському Союзі й, зокрема, по містах України.
На жаль, життя яскравої зірки української оперної сцени виявилося коротким. 15 липня 1940 року серце Оксани Петрусенко зненацька зупинилося. Вона похована в Києві, на Байковому цвинтарі, а над її могилою встановлено пам’ятник роботи скульптора М. Вронського.
