Олена Теліга, відома поетеса, літературний критик, видатна діячка української культури народилася в Петербурзі, в інтелігентській українсько-білоруській сім’ї. З 1918 року жила в Києві, навчалася в приватній гімназії, перетвореній із приходом радянської влади на так звану «єдину трудову школу». В 1921 році в Україні почався голод, і батько Олени вивіз сім’ю до Чехії, в місто Подебради. Тут вона закінчила середню освіту і вступила на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту в Празі. У Чехії відбулося становлення Олени Теліги як поета, публіциста і літературознавця.
Початок Другої світової війни застав її в Польщі — з 1929 року вона жила у Варшаві. В 1939 році Олена Теліга вступила в ОУН, де проводила велику культосвітню роботу, а в жовтні 1941 року повернулася в окупований Київ разом з Уласом Самчуком, Олегом Ольжичем і кількома друзями юності.
У холодному і напівзруйнованому Києві Олена організувала Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для голодуючих літераторів, співробітничала з редакцією газети «Українське слово» і видавала літературно-художній тижневик «Литаври». Коли всю редакцію «Українського слова» було заарештовано гестапо, Олена Теліга на знак протесту відмовилася виконувати розпорядження окупаційної влади.
Це був свідомий вибір поетеси. Олена йшла на неминучу загибель, і арешт не змусив на себе чекати. Разом із нею був заарештований її чоловік Михайло Теліга, який назвався письменником, щоб не розлучатися з Оленою.
У київському гестапо поетесу утримували в камері № 34, де вона залишила на стіні свій останній автограф — тризуб і напис: «Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга».
22 лютого 1942 року письменницю і патріота України було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком і соратниками по боротьбі.
