Творець «Енеїди» народився в Полтаві, в родині дрібного чиновника. З 1780 року Іван Котляревський почав навчатися в Полтавській духовній семінарії, де викладали не лише богословські дисципліни, але й риторику, філософію, латину, грецьку, французьку та німецьку мови. Підлітком Котляревський ознайомився з античною літературою та відкрив для себе поетичну творчість Ломоносова, Антіоха Кантемира, Сумарокова. Ще в семінарії він одержав прізвисько Рифмач, тому що з легкістю міг підібрати риму до будь-якого слова.
У віці двадцяти років, після смерті батька, Котляревському довелося залишити семінарію і почати служити чиновником-канцеляристом, а пізніше вчителювати в поміщицьких родинах. Опинившись у справді народному середовищі, він вслухається в українську мову, записує пісні й характерні вирази, обряди та сказання. У 1794 році Котляревський розпочав роботу над «Енеїдою» і протягом двох років створив перші три частини поеми. У 1796 році він вступив на військову службу. У складі Сіверського полку, створеного на основі одного з козацьких полків, Котляревський бере участь у російсько-турецькій війні, у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом, і не раз його нагороджують за військову відвагу. Але й у похідних умовах тривала робота поета над «Енеїдою».
Спочатку Котляревський не збирався публікувати поему — вона поширювалася в списках серед друзів і любителів українського слова. Але в 1798 році «Енеїду», не повідомивши автора, із численними помилками віддрукував у Петербурзі конотопський поміщик Максим Папура.
Лише в 1808 році Іван Котляревський вийшов у відставку в чині капітана. А ще через рік було надруковано славнозвісне видання «Вергілієва Енеїда, малоросійською мовою перекладена І. Котляревським», яке стало нині величезною рідкістю.
З 1810 року і до кінця життя поет жив у Полтаві й працював «піклувальником богоугодних закладів», а потім — директором Полтавського театру. Однак із пером не розлучався — у ці роки ним створені знаменита драма «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-Чарівник». Ці твори мали нечуваний успіх і донині не сходять зі сцени.
У 1821 році Котляревський закінчив останню частину «Енеїди», але побачити повне видання поеми йому не довелось — воно з’явилося лише в 1842 році, уже після смерті автора.
Уже сучасники творця «Енеїди» сприймали його твір як своєрідну хрестоматію народного життя, широку панораму побуту і звичаїв українців. Весь текст поеми проникнутий нескоримою волелюбністю, що змітає на своєму шляху всі перешкоди,— і з першого погляду читач розуміє, що саме в цьому і полягає особливість національного характеру українського народу. З легкої руки Котляревського українська мова, яка до того часу вважалася місцевою говіркою, залунала так голосно, що її звуки рознеслися по всій Російській імперії.
