Мені неприємно чути, як вони розмовляють. Ця їх говірка, суто російська, ця їх вимова. Ці слова "малєнько", "чо".
Інтонація...
Акцент...
Напевно було би неприємно бачити, як вони їдять, як вони працюють, як вони сміються. Спостерігати, як вони живуть. Як цькують один одного. Як розмірковують. Як кривлять обличчя. Як задирають носа. Як ходять. Як сплять.
Все. Повністю все огидне. Відштовхує на фізичному рівні. Дратують тим, які вони є. Жити серед них, бачити їх кожного дня, ходити серед них вулицями, стояти поряд з ними в одній черзі на касі, не дай боже їсти з ними блини з лопати... Взагалі, сидіти з ними за одним столом...
Вивертає від огиди.
Це щирі емоції, які відчуваю тоді коли чую їх. Не важливо, добре їм, чи погано. Тонуть вони чи горять. Жаліються вони щиро, чи корчать з себе дурнів. Мають претензії, чи стають на коліна перед своїм путіним.
Щось таке на підсвідомому рівні.
Не знаю, з чим це порівняти.
На днях їду містом. Небо чорне від хмар, повітряні тривоги нескінченні. Настрій якийсь від усього цього гнітючий. Ще й проїзджаю двоповерхівку, куди напередодні прилетіла ракета. Бачу, фанерою вікна вже забиті, скло підметене, а у дворі багато людей, працюють.
І тут величезний бігборд, на якому Ісус та напис: "Страшний суд". Темний фон, якесь полум'я, і цей напис.
"Мама дорогая", я не зрозуміла)). Посеред цього пекла на нашій землі, під гуркіт генераторів, під хмарним небом, на ранок після прильотів - кого судом лякають?
Нас, українців?
За що?
А якщо все людство, то можна конкретніше? Бо без конкретики наче ми теж в чомусь винні. Хотілося би моральної підтримки, а не чергових залякувань, бо й без них тяжко.
Бо нащо тоді така релігія?
