Не уточнюючи цілі й не оголошуючи стратегію, а ремонтуючи постраждалу репутацію під тиском суспільства і західних партнерів.
Він усвідомлює небезпеку внутрішньої перманентної кризи через неефективну роботу вертикалі влади, яка на ньому централізована.
З іншого боку – ціла низка ускладнень із союзниками, більша частина з яких нам навіть не відома. Між Сциллою і Харибдою. Президент і ми ще це неясно бачимо. Він опинився в ситуації, коли має обирати між двома діями, але обидві або небезпечні, або неможливі.
Вже очевидно, що він не зможе замінити свою вузьку і неадекватну викликам команду і перезавантажити стратегію управління війною. Внутрішню і зовнішню.
Ще менше шансів на зміну моделі управління країною у балансі надзвичайно складної моделі: вкрай необхідного особистого лідерства в умовах війни, збереження конституційної моделі розподілу влад, через відновлення політичної ролі відповідальності. А заодно і парламенту й уряду. Ще складніше – не просто збереження основних принципів демократії, але і їх розвиток.
Дорікнуть, що в умовах такої страшної війни більш надійним є якась форма диктатури. Така собі керована демократія, яку придумав Путін. Вона й привела Росію до війни та тотального обмеження прав та свобод у внутрішньому житті. В останньому інтервʼю «ТАСС» Пєсков визнав, що це фактично привело до фашизації їх політики держави, в якій «під час війни виправдані обмеження розповсюдження інформації й цензура».
Це проблема розвитку унікальності української демократичної системи в безкінечних політичних змаганнях і постійними змінами влади. Україна поволі та неоднозначно вторувала власний шлях демократичного процесу в пошуках національного модерну. Як ідеї.
Війна не дала можливостей її осмислити. Річ у тому, що у президента немає шансів відступити від неї, нарощуючи авторитарність і централізованість в управлінні країною. Вона стрімко рухається в ЄС, і це потребує більш широкої дискусії про Україну майбутнього.
