Я – інструктор. Час від часу мене залучають на БЗВП – базову військову підготовку. Викладаю там для людей, яких щойно мобілізували до ЗСУ. Командирують мене туди в порядку допомоги, я там розповідаю про програму «Кропива». Електронну мапу з багатьма додатками.
Командировка на БЗВП це завжди незвично. У військовому колективі після кількох років служби все більш менш врівноважено. А там – така собі «армія по книжці». Багато мобілізованих раніше з армією знайомі не були – для них все нове. Статути, розпорядок. РПСки, броніки, зброя… Заняття за розкладом. Наряди.
Дивно, коли перед тобою намагаються тягнутися в струнку. Дивно коли всі звернення: «Пане сержант, дозвольте…». Сильно дивуються коли інструктора-сержанти та викладачі-офіцери стають у спільну чергу на обід – для нас таке норма. До речі, годують їх якісно, знаю точно – ми з того самого казана харчуємося.
Ці хлопці і дівчата – мобілізовані. Потрапили до армії вони різними шляхами. Але спільну мову я находжу з усіма. Я свій предмет розповідаю просто, на пальцях, наводжу приклади з власного досвіду. Історії з фронту хлопці й дівчата слухають особливо уважно. Це приємно.
І от знаєте що мене сильно радує? Їхня старанність. Вони уважно слухають. Вони багато питають – я тільки за. Коли виходимо займатися на місцевості, вони ретельно виконують все що я показую.
В принципі, те саме мені кажуть інструктори по інших дисциплінах. Я не кажу що у нас тут збираються самі лише янголи небесні. Люди приходять різні. Але ми вже давно навчилися з ними розумітися. Ексцеси, звісно, бувають. Але більшість мобілізованих поводяться цілком адекватно. Звичайні нормальні хлопці та дівчата. Мобілізовані. Військовослужбовці.
І знаєте. Мені часто хочеться перед ними самому стати струнко, віддати честь і подякувати. За те що прийшли. Не знаю, як вони прийшли до ЗСУ, з ідейних міркувань, чи тому що наказали. Але те що я бачу – вони день за днем навчаються і готуються до фронту. Старанно навчаються.
Не просторікують, для війни вони народжені – чи ні. Не заводять волину, чи треба захищати нашу Батьківщину? Вони просто працюють. Опановують базові навички перед відправкою у бойові підрозділи.
Вони просто працюють. Старанно.
Вони молодці. Вони – з нами. Вони – одні з нас. Їм не байдуже. Вони Україну захищають.
Вони для нас назавжди – свої.
А з «ненародженими для війни» ми ще поговоримо – після війни. У нас ще буде довга і важка розмова.
