Як показує історія, коли війни затягуються, вони стають індустріальними. І затяжну війну виграє сторона, яка здатна мобілізувати економіку на потреби воєнного часу, виробляючи озброєння та техніку, що відповідають реаліям війни та заповнюють попит з боку воюючих сил з урахуванням майбутніх втрат.
У цьому плані війна в Україні наочно показала, як воюючі сторони та їхні союзники змогли оперативно та адекватно мобілізувати свої економіки, з якими труднощами вони зіткнулися та які уроки засвоїли після трьох років війни.
Росія змогла досить за короткий термін значно збільшити своє оборонне виробництво, але бездумне витрачання держбюджету на військові потреби вже починає приносити зворотній ефект для російської економіки кремль кратно збільшив витрати на оборону, перенаправляючи гроші з інших бюджетів.
Україна, спираючись на радянську спадщину у ВПК, спочатку не мала планів промислової мобілізації, але розширення західної військово-технічної допомоги та перспективи затяжної війни підштовхнули Київ до значного збільшення свого оборонного виробництва. Маючи великий потенціал кваліфікованих фахівців, Україна за короткий термін досягла великих успіхів у виробництві власних видів озброєння, хоча все ще не в змозі закрити існуючі прогалини у забезпеченні армії. На даний момент основною проблемою залишається відсутність сталого потоку інвестицій та виробничих потужностей, за допомогою яких можна було б закрити поточні запити військових.
А Європа, незважаючи на велику кількість коштів, зіткнулася з істотними проблемами в розширенні свого ВПК. Проблеми узгодження політичної волі, нормативно-правового забезпечення, промислового планування та потенціалу, а також розуміння та контролю над ланцюжками поставок призвели до того, що росія перевершила Європу з виробництва військової техніки у 2022-2024 роках.
Кожна з цих сторін потребує більш детального розгляду стану їх можливостей оборонного виробництва, щоб зрозуміти перспективи того, що зараз відбувається на полі бою. У статті розглядаються деталі про це.
Початок промислової мобілізації у росії
Російське вторгнення в Україну планувалося як швидкоплинна переможна війна. Наголос робився на дестабілізацію України з наступним держпереворотом, який російська армія мала підтримати та взяти під контроль політичні та економічні центри країни. По початковому плану гостра військова фаза була розрахована на 10 днів, але на повний контроль над країною відводилося кілька місяців. Виходячи з цього, кремлівські стратеги не планували втратити великі обсяги техніки та витратити значну кількість боєприпасів. Усі бачили в цьому сценарій війни в Грузії у 2008 році і до великої війни росія не готувалася.
Але перші місяці війни показали, що початковий план провалився і «друга армія світу» втрачає більше техніки, ніж робить. Така ж історія була і з боєприпасами. Бліцкриг не вийшов, і кремль ухвалив рішення перейти до війни на виснаження України, розраховуючи на те, що Україна та її партнери не зможуть ефективно використовувати наявні фінансові ресурси, озброєння та військову техніку через відсутність у них достатніх промислових можливостей.
При цьому було ухвалено рішення про переведення російської промисловості на військові рейки. 6 липня 2022 року держдума рф прийняла низку законів, що стосуються оборонної промисловості та системи держзакупівель. Вони створили правові передумови впровадження елементів військової економіки та дозволили кремлю:
– використовувати всі промислові потужності та об’єкти, які могли бути задіяні у виробництві товарів та матеріалів для ведення війни;
– використовувати матеріальні засоби Держрезерву, необхідні для виробництва озброєння та військової техніки;
– обмежити трудові права в організаціях, установах та на підприємствах, пов’язаних із забезпеченням військових потреб;
– заборонити організаціям відмовлятися від укладання договорів з державою на постачання товарів та послуг для забезпечення військових потреб.
Це далеко не повний перелік правил поширювався на всі види діяльності, включаючи приватні, і дозволив кремлю перейти в режим економіки воєнного часу.
Основні гравці російського ВПК
На початок 2022 року у росії налічувалося близько 1400 підприємств ВПК всіх форм власності, у тому числі більшість були державними. На підприємствах, пов’язаних із виконанням державного військового замовлення на той момент працювало понад 4,5 млн осіб, що з урахуванням їх сімей становило 10% населення росії. На даний момент ця цифра збільшилась.
Оборонна промисловість Кремля здебільшого сконцентрована в руках п’яти держкорпорацій. Найбільшою і найвпливовішою є корпорація «Ростех», очолювана давнім другом путіна, колишнім співробітником кдб, Сергієм Чемезовим. На початок вторгнення “Ростех” був сьомим за величиною виробників зброї у світі. У серпні 2023 року Чемезов доповів путіну про те, що 90% усієї продукції, яка використовується у військових цілях, забезпечується підприємством «Ростех».
До її складу входить понад 800 компаній, що працюють у 12 різних галузях, включаючи 164 науково-дослідні інститути. Основними з них є такі, як Об’єднана авіабудівна корпорація, Уралвагонзавод, КамАЗ, група «Вертольоти Росії», Тульський пороховий завод, Олексинський хімічний завод, концерн «Калашников», «Роселектроніка» та ін. Також «Ростех» розширився і на окупованих територіях, забравши під себе Сніжнянський машинобудівний завод у Донецькій області та активи українського ВПК у Криму.
“Ростех” консолідує контроль над найважливішими секторами військового виробництва і є найбільшим постачальником мо рф, поставляючи бронетехніку, артилерію, стрілецьке озброєння, боєприпаси, електроніку та ракети. Незважаючи на розширення виробництва, доходи “Ростеху” різко скоротилися з лютого 2022 року. Основними статтями доходу до вторгнення були експорт озброєння, що був джерелом фінансової стабільності, та виробництво продукції подвійного та цивільного призначення, що становило 45% від загального. На думку експертів, тривала війна не є бажаною для найбільшого виробника озброєння.
Ще одна загроза для «Ростеху» походить від високих процентних ставок Центробанку, які перевищили 20% наприкінці 2024 року. Виступаючи в жовтні 2024 року в Раді Федерації рф, Чемезов заявив, що більшість підприємств, які перебувають у його підпорядкуванні, стали нестійкими та збитковими. На його думку, компаніям не вигідно використовувати позикове фінансування для підтримки понад 60% виробничих витрат, що не покриваються авансовими платежами за контрактом. Це насамперед стосується підприємств із тривалими виробничими циклами на рік та більше. Заклики до зниження відсоткових ставок говорять про хитке становище більшої частини ВПК росії, незважаючи на рекордний військовий бюджет, який передбачає бурхливий розвиток галузі.
Наступним великим гравцем російського ВПК є корпорація “Тактичне ракетне озброєння” (КТРО), що складається з 51 дочірньої компанії, включаючи 14 науково-дослідних інститутів, 10 виробників озброєння та 7 компаній з виробництва комплектуючих. Портфель корпорації включає ракети класу «повітря-повітря», «повітря – земля», «повітря-корабель», торпеди і керовані бомби.
Більшість підприємств розташовано в Московській області, а також корпорація має військово-морську групу, розташовану в Санкт-Петербурзі, включаючи МПО “Гідроприлад”, “Граніт-Електрон” та завод “Північний прес”. До складу корпорації також входять Смоленський завод зброї «Авангард», Азовський оптичний завод і Саратовський радіозавод, що знаходиться недалеко від відомої авіабази «Енгельс».
Крім виробництва ракет корпорація також постачає радіо та навігаційне обладнання та надає послуги з розробки сучасних систем радіоелектронної боротьби.
Корпорація «Алмаз-Антей» спеціалізується на інтегрованих ракетних системах, ракетах класу «земля-повітря» та наземних платформах ППО. Її сектор радіозв’язку виробляє станції радіолокації ППО, автоматизовані системи управління, наземні радіолокатори спостереження і станції управління. До складу корпорації входять 47 компаній, включаючи 10 виробників комплектуючих, 9 науково-дослідних інститутів та 4 виробників озброєння. Більшість компаній зосереджені у Москві та Санкт-Петербурзі. Найбільш відомими є ВМП Авітек, “Авангард”, компанії “Алмаз”, “Купол”, корпорація “Комета”, ОКБ “Новатор” та ін.
Російська держкорпорація «Роскосмос» контролює велику 80 дочірніх підприємств, які займаються військовою аерокосмічною діяльністю. Красноярський Красмаш виробляє балістичні ракети для підводних човнів, НПЦАП імені Пілюгіна спеціалізується на розробці систем наведення, навігації та управління польотом балістичних ракет, а підприємства «Титан-Барікади» та «Златмаш» беруть участь у розробці ракет різної дальності: від тактичних до міжконтинентальних.
До війни «Роскосмос» на Заході розглядався як звичайне космічне агентство та був законним партнером «NASA та Європейського космічного агентства». Проте значна частина компаній корпорації займаються виробництвом різних типів балістичних та крилатих ракет, ракетного палива, ракетних установок та забезпеченням супутникової навігації оборонних та розвідувальних органів.
У 2022 році «Роскосмос» втратив значну частину доходів у вигляді свого експортного портфеля, який припадав на західні країни, незважаючи на те, що «Роскосмос» не перебуває під санкціями, а лише низка його дочірніх підприємств. Крім фінансових доходів, корпорація також втратила джерела доступу до сучасних західних технологій, які були необхідні для розробки власних військових ракетних програм.
За заявою кремля мілітаризація космічних технологій є пріоритетним завданням на сьогоднішній день, особлива увага приділяється розширенню супутникового угруповання для виконання завдань. Більшість фінансування виділяється з держбюджету країни.
Держкорпорація «Росатом» також одна із провідних учасників російського ВПК. «Росатому» належать 43 підприємства, які займаються підтримкою працездатності, модернізацією, розробкою та випробуваннями нових зразків ядерної зброї. ВНДІЕФ, ВНДІТФ та ВНДІА займаються розробкою ядерних зарядів та боєприпасів, а підприємства «Електрохімприлад» та «Приладобудівний завод» здійснюють серійне виробництво ядерних боєприпасів. Також підприємства «Росатому» беруть активну участь у розробці та виробництві неядерної зброї, військової та спеціальної техніки, які активно застосовуються у війні проти України. До них відносяться ПТУР “Атака”, багатоцільовий ракетний комплекс “Штурм”, касетні боєприпаси для РСЗВ “Град” і “Смерч”, ПЗРК “Ігла-С”, боєприпаси та їх компоненти.
Роль «Росатому» значно зросла з початком повномасштабної агресії. На сьогоднішній день Захід не поспішає із застосуванням санкцій проти «Росатому», посилаючись на високу залежність західних енергетичних компаній від постачання російського ядерного палива та інших технологій. Це дозволяє корпорації отримувати суттєвий дохід від експорту, а також закуповувати товари, такі як мікроелектроніка, яка може використовуватись іншими підприємствами російського ВПК, які завдяки накладеним санкціям такої можливості не мають.
Стан ВПК росії
Вторгнення в Україну виявило у російському ВПК хронічний брак обладнання та логістичні проблеми, а високі щоденні втрати серйозно підірвали військовий потенціал росії. Візуальні підтвердження сайту Oryx показують, що на початок квітня 2025 року росія втратила понад 12 000 бронетехніки.
Російському ВПК частково вдалося компенсувати ці втрати. За даними аналітиків Кільського інституту, виробництво російських танків зросло з 123 одиниць у четвертому кварталі 2022 року до 387 у другому кварталі 2024 року. Зростання склало 215%. Але з 2100 танків, поставлених у 2023 році до російської армії, лише 210 були новими та понад 800 модернізованими Т-72. Решта – це відновлені Т-80 та Т-72, а також Т-62.
Згідно з супутниковими знімками військових баз зберігання, на сьогоднішній день росія має лише 46% своїх довоєнних запасів. Загалом, з 2022 до 2025 року росія розконсервувала, за підрахунками OSINT-аналітиків, понад 4000 танків різних типів, що становить 54%, або майже всі танки, які були в хорошому стані для відновлення.
Також необхідно зазначити, що темпи зняття танків із баз зберігання значно впали. Якщо з 2022 по 2024 рік щорічно знімалися тисячі одиниць, то з лютого 2024 до лютого 2025 року кількість знятих з відкритого зберігання танків склала лише 342 одиниці. При цьому 3463 знаходиться на основних базах зберігання, що свідчить про вичерпання легкопридатних танків для відновлення, оскільки бронетанковим заводам необхідно все більше часу на відновлення одиниці техніки.
У той час на майданчиках найбільших бронетанкових заводів знаходиться ще 1253 танки. Варто зазначити, що кількість танків почала вперше зменшуватись з 1500 на лютий 2024 року. Це свідчить про падіння темпів надходження техніки із баз зберігання. Тому на базах зберігання та бронетанкових ремонтних заводах знаходиться близько 4716 танків. Але дуже важливо розуміти, що більша частина з них не буде відновлена або буде використана як донори запчастин для відновлення та обслуговування вже наявних танків.
За оцінками аналітиків, ще близько 1200 танків можуть бути відновлені зі зберігання швидше, ніж вироблені з нуля. Решта часу буде еквівалентна виробництву одиниці з нуля, що катастрофічно вплине на заміщення втрат.
За бойовими броньованими машинами ВПК рф також зумів поповнити запаси, збільшивши виробництво на 141% з четвертого кварталу 2022 року по другий квартал 2024 року. Але 80% цих машин є модернізацією старих моделей. Кількість ББМ — від гусеничних до колісних, що зберігалися на основних базах зберігання, — зменшилась на 43%, або на 3252 із 7445, зафіксованих на військових базах станом на 2021 рік.
Необхідно відзначити, що на російських базах зберігання почали перебирати «могильники техніки», крім техніки, що знаходилася на зберіганні. Це зафіксовано вперше за час спостережень і свідчить про високий рівень виснаження наявних придатних запасів на базах зберігання для поповнення втрат.
На відміну від танків та ББМ, російська артилерія демонструє нижчі показники виснаження. За даними сайту Oryx, візуально підтверджені втрати артилерійських систем становлять понад 2000 одиниць. У другому кварталі 2024 року російський ВПК виробив 112 одиниць ствольної артилерії 38 РСЗВ, що на 150% більше, ніж у четвертому кварталі 2022 року. Але навіть це зростання змогло лише частково компенсувати втрати артилерії. Тут на допомогу прийшла Північна Корея, яка поставила росії понад сто одиниць різних артилерійських систем.
Згідно з планами військових планувальників кремля, базова швидкість стрільби артилерії для підтримки наступальних можливостей повинна становити 10000 снарядів на добу, але внутрішні можливості росії з виробництва артилерійських снарядів оцінюються максимум у 3,5 мільйона на рік. Для заповнення цієї прогалини росія в 2024 році отримала понад 5 мільйонів артилерійських боєприпасів від Північної Кореї, що збільшило її артилерійські можливості.
На початку 2022 року російський військово-морський флот був одним із найбільших у світі, включаючи надводні кораблі, підводні човни та морську авіацію. З початку вторгнення міжнародні санкції значно обмежили доступ до передових технологій, чим ускладнили виробництво та модернізацію кораблів. Також втрати Чорноморського флоту, які оцінюються у кількості 28 судів різного класу, значно знизили боєздатність цього з’єднання. На даний момент суднобудування російського флоту залишається повільним з незначною кількістю великих поповнень.
На початок 2022 року ВКС росії мали другий за величиною у світі військовий авіапарк та продовжують зберігати цю позицію на даний момент. За даними військових експертів, втрати російської авіації оцінюються як незначні (10% від загальної кількості). За даними OSINT-ресурсу Oryx, росія втратила 138 літаків та 157 гелікоптерів, включаючи пошкоджених на авіабазах на території країни.
Керовані авіабомби стали одним із основних видів озброєння ВКС росії у війні. Але і в їхньому виробництві російський ВПК застосував підхід, аналогічний до виробництва танків. Перевага віддана переробці звичайних некерованих бомб ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500 і ФАБ-3000, що залишилися у великій кількості ще з радянських часів, а керовані боєприпаси з дальністю польоту до 70 км шляхом встановлення навісного модуля. УМПК є спрощеним російським аналогом JDAM, вартість якого становить близько 20 000 доларів. Також виробляються дешевші варіанти, які мають інерційну систему наведення.
За даними видання Forbes, росія здатна виробляти за місяць від 42 до 56 балістичних і 90-115 крилатих далекобійних ракет, незважаючи на запроваджені Заходом санкції.
Ракети Іскандер-М, дальність яких становить до 500 км., виготовляються в кількості 30-40 одиниць на місяць. Крім того, гіперзвукові ракети Кінжал, дальність яких становить 1500-2000 км, зараз можуть виготовлятися від 2 до 6 одиниць на місяць. Ракети Х-101 з дальністю 2500-2800 км. росія виробляє по 40-50 нових на місяць. Калібрів рф виробляє 30-40 нових ракет на місяць. У той самий час ракет Іскандер-К виготовляється 10-15 одиниць протягом місяця.
Також росія поступово нарощує власне виробництво БПЛА. Російський ВПК розширив основні виробничі потужності по виробництву БПЛА в Алабузі на 55%. Якщо 2023 року завод випустив 2738 БПЛА «Герань», то за дев’ять місяців 2024 року їхня кількість зросла вдвоє, досягнувши 5760 одиниць. За даними МО рф, у середині 2024 року російські виробники БПЛА вийшли на загальну продуктивність близько 4000 безпілотників усіх видів на добу.
Висновки
Незважаючи на запроваджені міжнародні санкції, особливо після лютого 2022 року, російський ВПК помітно розширився. Фінансування галузі різко зросло з початку повномасштабної війни, і витрати на оборону у 2025 році становлять 40% бюджету країни. Хоча військові витрати та контракти на закупівлю озброєння різко зросли, це не покращило фінансове становище галузі. ВПК зіштовхнувся із крахом експорту зброї, що було основною статтею доходу підприємств. Санкції, брак робочої сили та високі відсоткові ставки фінансування призвели до різкого зростання витрат на виробництві, порушивши ланцюжки поставок критично важливих ресурсів. Тотальна корупція та хронічний брак обладнання також є серйозними проблемами для розвитку галузі.
Отримавши тимчасовий імпульс у вигляді різкого зростання фінансування, галузь не вирішила ні одну з перерахованих вище проблем, і макроекономічні показники продовжують погіршуватися. Російський ВПК залишається сильно залежним від імпортного обладнання по всьому ланцюжку поставок. І чим складніший продукт, тим ця залежність більша. Частково вирішивши цю проблему обходу санкцій за допомогою Китаю, проблема залежності від імпорту залишається критичною.
Втрата експортних ринків ще більше посилює становище компаній російського ВПК, ставлячи їх у жорсткішу залежність фінансування з боку кремля. Але назріваючий перегрів економіки рф, про який наприкінці 2024 року публічно визнав путін, може значно послабити цю єдину можливість, що дозволяє багатьом компаніям триматися на плаву.
Тому не дивно, що кремль домагається зняття санкцій у своїх переговорах із США, незважаючи на публічні заяви щодо неефективності цих заходів. Зняття санкцій на цьому етапі війни буде стратегічною помилкою. Це дозволить ВПК росії подолати свої проблеми та зміцнити військовий потенціал кремля, який становить значну загрозу миру та стабільності міжнародного порядку.
