Місто так швидко перелаштовується на мирний графік. І добре, що так є. Головне не забувати, що війна зовсім-зовсім не завершилась, і що по області валять сильно й жорстоко, як нещодавно по Харкову.
В місті запустили громадський транспорт. І це такий подив - бачити автобуси з пасажирами й людей на зупинках.
Відчиняється все більше кав'ярень. Містяни сидять, тягнуть кальяни.
В кав' ярнях, які відкрились першими, кілька тижнів тому, не проштовхаєшся за іноземними журналістами) Журналісти шукають можливості потрапити в гарячі точки, оскільки місто нині, завдяки ЗСУ - більш-менш спокійний тил.
Під театром Шевченка сидить дідусь, грає на катеринці.
Заходжу в зоомагазин, а там, в одному приміщенні ще й пивниця (альтбір героїчно варить смачне пиво)))), стоять дві продавчині, покупців немає, тож вони за давньою українською звичкою сваряться. Я спочатку не зрозумів із якого приводу. Потім доходить. "Ракло - говорить одна, - це харківське слово". "Ні, - заперечує інша, - це всеукраїнське слово". "Ні, - не погоджується перша, - саме харківське, але стало всеукраїнським". Одне слово - питання ідентичності виходять на поверхню.
В місті трішки зимно й вітряно. Над містом майорять наші прапори (їх, до речі, дуже багато - на будинках, над адмінбудівлями, в автівках - і слава Богу))))
