Нічого незвичного у цих палких промовах немає, особливо зважаючи на те, що московський цар нині радше скидається на щура, загнаного у глухий кут, і готового до останнього кидка.
Розбирати аргументи на користь того чи іншого варіанту – застосує/не застосує, — немає підстав. Бо, попри те, що ми схильні вважати кремлівську банду збіговиськом шизофреніків та месійних маразматиків, — не скажу, що у Кремлі направду палата №6. У всякому випадку, те, що з погляду цивілізованого світу видається безумством, виглядає дещо інакше з точки зору російського керівництва і, до слова, тамтешнього споживача пропаганди.
Путін бавиться у традиційну п'яну російську забаву – рулетку, — в обоймі його уявного револьвера залишився лише один "патрон" – ядерна зброя. Але це аж ніяк не позбавляє московського диктатора холодного кагебешного розрахунку. Він чекає реакції, він хоче досягти своїх цілей і вийти сухим з води (точніше, — з моря крові та сліз) затіяної ним воєнної авантюри.
Путін розуміє, що на Заході та в Україні геть не залишилося охочих дбати про збереження його "обличчя", що ніхто не зважатиме на його імідж ницого і брутального воєнного злочинця, і ніхто не переймається тим, що з Путіним зробить або його оточення, або ж "русскій бунт". Але з напівзабутої позиції "альфа-самця" він надалі підіймає ставки своєї поразки, сподіваючись на те, що раптом "вигорить".
Те, що Путін крутить порожній барабан з єдиним ядерним набоєм, не зупинить ні ЗСУ, ні світ у його підтримці України. Справжня ціна цієї війни – майбутнє демократії й світового порядку, а не туманні перспективи Росії, тим паче – її ватажка.
Якщо Путін дуже хотів почути відповідь Заходу на його ядерні натяки, то він її отримав ще 24 лютого 2022 року. Сьогодні ж з'явилася більш конкретна й авторитетна відповідь людини, яку важко запідозрити у зайвій дипломатичності чи схильності до езопової мови. Ексголова ЦРУ, генерал армії у відставці Девід Петреус: "Сили НАТО на чолі зі США дадуть відповідь на ядерну ескалацію, про яку відкрито говорять заступник голови Ради безпеки Дмитро Медведєв і голова Чечні Рамзан Кадиров, і на яку неодноразово натякав сам Путін. Ми знищимо всі конвенційні сили, які зможемо побачити та ідентифікувати на полі бою в Україні та в Криму, а також усі російські кораблі в Чорному морі".
Тому Путіну слід сховати свій останній набій туди, де він ретельно зберігався ще з часів Радянського Союзу. Хай ржавіє там, доки не розпадеться на атоми. Поки експідполковник КҐБ жив власними імперськими ілюзіями, поки потай леліяв вологі мрії про "деградований, безвольний Захід", який заради баришів піде на все, аж до відмови від принципів, світ змінився. Ба більше, ці зміни були мотивовані не ким іншим, а Україною, яку Путін розглядав як покірну і безмовну жертву, як власну вотчину, куплену-перекуплену, корумповану і безвольну.
Тепер пізно волати про ядерну зброю. Зміни незворотні. А як писав данський філософ Серен К'єркегор, "після змін дзвоніть усім, кому нудно".
