Вони жонглюють дотичністю до чужих перемог. І змінюють позицію в залежності від тих чи інших успіхів, в даному випадку України.
І я зараз не про нашого "лідера", який не дотягує до рівня власної нації. Те, що слабку (бо не показала на той час своєї справжньої сили) націю можна порівнювати з повією та висміювати власну армію - ми прекрасно чули. А коли всі осміяні тобою показують вищий клас у боротьбі - то можна ж і приєднатися. Дива еквілібристики.
Я тут зокрема про Трампа та його потенційного віце-президента, який не збирався брати слухавку, якщо українці телефонуватимуть. Вони побудували політичну самопрезентацію на тому, що між Україною та Росією позиційна війна, вона затягується, і очевидного переможця не видно. І тому можна за рахунок України презентувати своє "фе" виборцям: нащо ж витрачати гроші платників податків на тих, хто перемогти не може?
Але тут вимальовується вже інший малюнок у війні. І попередня фраза Трампа "я змушу їх сісти за стіл перемовин" вже якось не те... Не катить. Бо щось мені підказує, що всі вболівальники цієї кривавої гри очікують на голи в російські ворота, і саме ми маємо тепер шанси дивувати й дивувати світ далі. Відсторонитися від потенційних переможців - це Трампу вже не на руку. Треба переписувати програму, змінювати позицію.
Це ж так звично для політичних клоунів всіх національностей, чи не так? Коли єдина твоя позиція - підлаштовуватися під тих, хто сильніший. Бо з ними ти набереш політичних балів. А з росіянами, виходить що так - вони потягнуть тебе за собою все нижче й нижче.
Моя ж шана тим, хто зі своїми і в біді, і в радості. А якщо ти сторонній, то принаймні твоє відчуття справедливості та підтримка з тими, на чиєму боці правда. Навіть якщо вони тимчасово не можуть виборсатися з-під навали втричі більшого противника. Бути з тими, хто правий, незважаючи на політичні тобі дивіденди - ось справжня сила.