Один читач спитав у мене: невже з часів Київської Русі на підконтрольних Києву землях було дві слов'янські мови?
Це цікаве питання, про яке у радянські часи мало хто знав, і заборонено було його ставити. Почнемо з простого літописного факту, що Русь - це виключно територія України, і спочатку лише Центральна, а потім Західна.
Русь говорила русинською мовою, по-суті архаїчною українською. Новгород говорив мовою словен, які прийшли туди або з України, або з Чехії близько 8 століття. Однак новгородці не істотно позначилися на формуванні мови московитів, оскільки були ними майже тотально винищені в 15-16 століттях.
На території Залісся в 9-12 століттях говорили переважно місцевими фіно-угорськими мовами. Однак були й вятичі - слов'янський рід, що вийшов із Польщі близько 9 століття, вони говорили слов'янською.
Крім того, з початком володарювання Київських князів над Заліссям у містах починають з'являтися дружини і адміністрація з русинів, тобто з українців. Це дуже добре видно по власних назвах у старовинних російських містах.
У Рязані є Пучай-река, тобто Почайна, Гробля, тобто гребля, в іншому місті є Трубіж - усе це українські назви.
Є в Заліссі українські назви Переяслав-Заліський, а той, що в Україні на Київщині в літописах називався Переяслав Руський. Є Звенигород. Ці назви явно принесені з України.
Російське місто Володимир-на-Клязьмі, засноване Київським князем Володимиром Мономахом, до 17 століття самі московити називали по-українськи "Володимиром".
Головне, з 11 століття починається християнізація Залісся священиками, надісланими з Києва, які в проповідях використовували церковнослов'янську, тобто болгарську мову, спеціально створену Кирилом і Мефодієм для християнізації слов'ян. Ця ж болгарська по суті мова стала літературною для всіх земель, підконтрольних Києву, нею писали літописи і вели богослужіння навіть у Молдові до 17 століття.
Верхівка міст у Заліссі, а потім, десь з 12-14 століть і більшість населення заліських міст починають говорити локальними слов'янськими койне. Хоча в багатьох містах зберігається велика кількість людей, що говорили фіно-угорськими мовами, це видно по наявності "чудських" кутків у російських давніх містах. Цей процес мовної слов'янізації Московщини тривав століттями.
Ще в 17 столітті під Москвою були "мерскіє стани" - тобто поселення і райони, що говорили мовою мері. Є кілька повідомлень іноземців з 16 століття, що "московити говорять угорською мовою". Чимало залишків фіно-угорських народів збереглися досі. Причому відбувалася їхня стрімка русифікація. У ближчі до нас часи це видно по стрімкому зменшенню кількості фіно-угрів між переписами.
Близько 14 століття у Заліссі утворюється більш-менш усталений, слов'янський по своїй основі, діалект. Хоча й цей діалект швидше був групою діалектів, бо фізично в Середньовіччі не міг бути однорідним на великих відстанях.
Згодом, з політичним посиленням Москви московський діалект почав тіснити інші діалекти, трансформувався в московитську мову, а та до 18 століття у російську мову. Яка, проте, досі зберігає виразні фонетичні особливості фіно-угорських мов. Зокрема, росіяни назву своєї столиці пишуть за українськими правилами письма "Москва", а вимовляють з явною місцевою вимовою "Маасква".
