Доречі, більше хейту, ніж на Пороха, я не бачила ні до кого.
Майже 9 років йде війна (для когось менше року) - і всі ці 9 років його хейтять. Хейтить більшість - а це мільйони. Додамо сюди 9 років хейту й від росіян, хоча їх емоції нікого не хвилюють - але в сумі з хейтом невдоволених українців це ого-го яка масована атака на психіку.
Хтось спокійно встає поряд і йде в тому ж напрямку, а хтось відступає крок в сторону і вже йде паралельним шляхом, а потім його доріжка повертає в бік, і ось вони вже наче туди, але й не туди. Ніхто й не прив'язував, і не зобов'язував, йди собі куди хочеш - але тут сам факт.
У більш слабкої людини було би кілька "шансів" звернути:
- після Майдану, якось домовившись з росіянами. Проковтнути образу української нації, бо ж саме більшість наших співгромадян її проковтнула. Поставити особисте над національним. Наступника обирали саме за принципом "той не закінчив війну - цей домовиться".
- створити такий самий цирк на телебаченні, почати підігравати більшості, записувати відео про "какая разніца как называєтся уліца...", "єслі горят фонарі..." Натомість у мене особисто залишився спогад від "якості" роботи наших журналістів, яким ніхто не закривав рота й на яких ніхто не давив - хейт, брехня та чиїсь груди в футболках з розтягнутим написом "я тобі не дорогенька". В країні війна, а у нас груди і написи. Написи і груди. Це все, вибачте, що я про таких "журналістів" запам'ятала.
- міг стільки ж разів відпочивати на курортах та залежати від загального схвалення. В тому то й справа, що тут складний вибір: ти або перебудовуєш пострадянську країну на проєвропейський лад, або переймаєшся наступними виборами і своєю участю в них. Два в одному з нашим суспільством не вийде. Перейматися наступними виборами легше, аніж проводити свою країну шляхом хоча би Польщі, це наче пропонувати: "буде боляче, холодно й голодно, але нам туди треба, нам зрештою там буде краще". А ми такі: "ні, нам не треба боляче, нам треба щоб як раніше, щоб тепло, світло і цілуватися під пам'ятниками Леніну, бо "какая разніца", і нехай би стояв той Пушкін, і взагалі не в цьому справа, і ти здав Крим, ко-ко-ко..."
- міг бути наркоманом чи алкоголіком, міг бути слабким дипломатом та мародером з бюджету країни. Натомість в 2019-му залишив країну з грошима, а не з діркою від бублика, як Янукович - і нехай хейтери доведуть інше.
- був ще шанс купити гордонів чи шустерів, перекупити Квартал у Коломойського, і використати його у власному піарі. Ну міг же, теоретично! Щоби ті снаряди українського виробництва, які були розроблені наче в 2017-му чи 2018-му - сьогодні би вже вироблялися масово, а не пролежали як ідея чи сира розробка десь під купою заборон. Ті, які сьогодні подаються як перші, нарешті розроблені.
Натомість - хейт розміром з вселенський ураган. І зневажливе: "Пєтя, закрий рота своїм ботам!!" Незрозуміло, кого вони мають на увазі. Тих, хто йде далі, за метою, напевно. Всі, про кого можна було би сказати, що він пише за гроші Порошенка, воює за гроші Порошенка, лікує за гроші Порошенка, - вони вже звернули. Залишились ті, кому просто в ту ж сторону. Якщо когось ще можна купити - то його, звичайно, купить офіс президента, і ми час від часу будемо бачити цих людей, це прогнозовано та не дивує.
Я одне хочу сказати: великі ті люди, які послідовні. І коли ти йдеш, довго йдеш, а потім повертаєшся і бачиш поряд тих, хто також дійшов, навіть якщо з десяти один - то цей один коштуватиме десятьох. Я так вважаю.
***
Невелике спостереження. Серед тих, кого називають скотом - відкриті сторінки, нерідко з власною думкою. Серед їх опонентів - закриті сторінки. Я так шукала старих знайомих в фейсбуці - закриті. І це так збігається з їх характером, бо одна топила за росію, а інший мріяв про шалену популярність в Києві. А як війна - то ні риба, ні м'ясо. І перша, і другий - як страуси, голову в пісок.
