«А що ви пропонуєте - віддати Крим?» - питають мене генії аналізу, коли я пояснюю, що ХХ не має права так спілкуватися з Трампом, від якого ми критично залежні.
Дивіться, панове, мої поради навряд чи стануть у пригоді Зеленському чи, ймовірно, вам, бо все, що я пропоную - це бути мудрими і професійними, а не закомплексованими дебілами й популістами, котрі готові заради красного слівця й рейтингу в інфантилів здати базові інтереси країни.
Проте, для ілюстрації, ось вам варіант поведінки. Ну, по-перше, будь-які заперечення Трампу не мають бути публічними. Якщо навіть викидання геть із Овального кабінету не навчило цьому Зеленського, то не знаю, чи виправить його могила.
Друге. Можна, звичайно, сказати Трампу «ми ніколи не поступимося свою територією», що цей самозакоханий півень сприйме, як плювок у обличчя (ще й від людини, котру він відверто зневажає).
А можна сформулювати, наприклад, так:
- Пане президент, я надзвичайно зацікавлений у припиненні війни й вдячний Вам за умови, котрі ви для нас «виторгували». Проблема в тому, що відмова від Криму потребує зміни Конституції України, а це більше трьохсот голосів у парламенті. У мене немає ані найменшого шансу їх зібрати. Тому, такий договір ніколи не буде ратифікований і взагалі валідний. Єдиним наслідком буде, що мене заарештують, а війна розгориться з іще більшою силою. І це жодним чином не буде виглядати, як перемога Трампа.
Тому, будь ласка, давайте шукати компроміс, який не потребує зміни конституції.
Зазначте, це лише один варіант відповіді Рудому, який гарантовано зберіг би нам стосунки, а йому обличчя, а їх (варіантів), поза сумнівом, є набагато більше.
Але це в разі, якби дипломатією керували досвідчені, розумні, професійні й цілеспрямовані люди, а не оце еталонне ніщо
