"За що боролися, на те й напоролися" - Маson Lemberg

"За що боролися, на те й напоролися" - Маson Lemberg

Бачу оптимістичні пости з приводу призначень Трампа, зокрема тих, що стосуються зовнішньої політики. Деякі дописувачі навіть називають кандидатів проукраїнськими.

Я не проти оптимізму і вже точно вважаю, що Рубіо краще ніж якийсь Такер Карлсон чи Тулсі Габбард чи інша проросійська дічь.

Але просто хочу нагадати, що в оточенні і новому кабінеті Трампа немає проукраїнських політиків. Більше того: там немає навіть проамериканських політиків. Близькість до Трампа обумовлюється ЛИШЕ рівнем персональної лояльності до нього.

Це приблизно те ж саме що в нашого "лідора".

З цього випливає і інший висновок. Хто сказав, що ті, хто сформують перший трампівський кабінет зможуть протриматись з ним довго? Хтось зараз згадає хто така Зоряна Скалецька, Олексій Гончарук, Олександр Данилюк? А це були чільні особи з команди нашого такого самого "лідора" з такими самими підходами в "управлінні".

Зрештою, тут можна було і не проводити паралелі, бо то ж саме ми бачили і в Трампівському кабінеті взірця 2017-2020 років.

І якщо подібне буде мати місце і хтось, хто відповідає за зовнішнім напрямок США проявиться як недостатньо лояльний до Трампа, то відповідальним за цей напрямок не буде ніхто. Люди будуть приходити і йти, а всі домовленості з ними будуть канути.

Накладіть ще на це фактор Маска, який теж себе вважає щонайменше напівбогом тепер відповідальним за "ефективність уряду", то з великою долею ймовірності ці 4 роки можуть перетворитися на внутрішній піздєц, в якому буде не до зовнішньої політики і України.

Інший аспект - стратегія Трампа. Крім загальних рис, які полягають в тому що "бабло, бабло, бабло, платіть, платіть, платіть" і ігнорування всіх зобов'язань перед усіма, крім Ізраїлю, то стратегії то нема.

І за радісним "переможним" скавулінням довбойобів з діяспори, кудись вже проїбалося "закінчу війну одним телефонним дзвінком", "закінчу війну за один день", "закінчу війну ще до того як стану президентом".

Тепер буде розроблятися стратегія миру, що буде презентована після інавгурації і буде відображати бачення, пропозиції Трампа. І це все прекрасно, але ми це все вже бачили і єдине що має значення - дії США коли (а не якщо) путін скаже "ні". І маючи Сенат, ймовірно Конгрес, тобто всю монобільшість, абсолютно нічого не заважає сформулювати ці дії зараз. Але нема нічого. Є інфантильні мрії на кшталт мрій Зеленського що в усьому винуватий папєрєднік. І всі ці мрії будуть розбиватися життями українців, бо ніякого миру ще відсутності відповіді на запитання "яку силу проявить США?" звісно ж не буде.

Якщо будуть розбиватися.

Бо діду вже вісімдесятка. І кожен хто його слухав вживу завжди нємножко охуївав. Бо він зараз ментально нічим не кращий Байдена, хоч фізично виглядає ліпше.

Тому не факт, що ми не будемо залежати від фільмів про Ганібала Лектора, які дід подивився увечері чи від того, що йому приснилося вночі.

Ось такий "світопорядок" цілком таки ймовірний.

Я написав це не тому, щоб підривати чийсь оптимізм і надії. А скоріше для того, щоб констатувати той факт, що чи не єдиний шлях досягнення успіху в цих умовах - це коли наш політикум стане персонально дуже лояльним до Трампа.

Я сподіваюсь, що вони це усвідомлять і почнуть діяти на випередження, а не чекаючи що нам призначать "проукраїнських" трампістів.

Я ж зі свого боку не буду критикувати будь-які випадки лесті з боку українських політиків, хоч мені персонально це максимально огидно. Але перемога країни чи навіть її виживання, ця мета більша ніж моя огида.