Коли в 2014-м році разом з «русской весной» на окуповані частини Луганської та Донецької областей прийшла ера «червоних комісарів», це влаштовувало критичну більшість мешканців ОРДЛО.
Радянський наратив «забрать и поделить» критична більшість людей зустріла з скаженим ентузіазмом.
Ще б пак, «народная республика» обіцяла свободу, перерозподіл власності, бідних зробити багатими, а багатих бідними.
«Заветы великого Ленина» так глибинно застрягли у свідомості критичної більшості, що як тільки цей наратив промовили більш ніж двічі, як нарід скинув з себе маски добропорядності й пішов вбивати сусідів, щоб забрати те, що припало до ока.
2014-й рік, це рік мародерства. З того, що донесли ЗМІ та біженці, це пограбування луганського «МЕТРО». Насправді, грабували усе. Маленькі магазини, великі, банкомати виривали зі стін, банки, супермаркети, склади, автомагазини, ларьки на базарі. Кожен грабував те, до чого міг дотягнутися згідно повноважень та свого місця у ланці бандитів, тобто «народного ополчения».
Сусідка кричала на свого сина: «иди в ополчение, хоть какой-то толк будет, он сосед фуру окорочков матери пригнал, иди и укради что-то, отбери и привези». І він йшов, йшли тисячі, добровільно. Хтось за ідею, щоб жити у росії чи як на росії. Хтось за ідеї відтворення срср. Хтось з переляку, що «бандерівці їдуть забирати шахти Донбасу». Хтось, бо давали зброю, а це влада й шанс її використати.
Хтось, бо мріяв про владу, але не автомата, а чиновника чи поліціянта. Хтось, бо давали наркотики, й можна було не працювати, а грабувати. Хтось, щоб помститися. Хтось, щоб дійсно забрати у сусіда чи родича те, що в них було через особисту ненависть чи заздрість.
Кожен з тих місцевих жителів Донбасу, хто у 2014 році став на бік російських окупантів, мав свою мрію, ціль й використовував росію, як трамплін для її досягнення. Я не знаю, як це описати чи назвати. Психоз? Просто пробудження радянщини? Я ніколи раніше не бачила у критичній більшості людей такої потреби у насиллі, такої потреби у крові, владі, такої ненависті та заздрощів.
Тим більше, що це було викинуте з людей, немов лава з вулкану, за якість години. Ще вчора усі були сусіди, рідня, колеги, однокласники, співгромадяни, містяни, а вранці усі прокинулися жертво та злочинцем. При цьому, й жертва й злочинець були в одній людині. Жертва, бо людина боялася та готова була прийняти будь яку силу. А злочинець, бо людина прагнула злочину, спрямовувала іншу людину на злочин, виправдовувала злочин й чинила злочин.
Мрії, які були просякнуті кров’ю та насиллям… Той, хто не чув мрій критичної більшості любителів «забрать и поделить», той не зрозуміє про що йде мова.
Цікаво, я б на це звернула особливу увагу: як тільки у ефірі почали часто повторювати радянські наративи, так з людей й поперло, немов воно спало, як «зародок», як «вірус», який чекав на сприятливі умови й прокинувшись, виповз з людини «чужим».
Суспільство одразу поділилося на своїх та чужих та поділило усіх на своїх та чужих. Й поклавши автомат за пазуху, почало вбивати тих, кого призначило для себе чужими, вибачаючи та виправдовуючи своїх.
Ці «мамкини расстреливатели» писали доноси, вбивали чужими руками, вбивали тих, кого визначили особистими ворогами, перетворив ще вчора мирний край на гетто, яке потонуло у крові.
Але ці «червоні комісари» забули головне правило гетто: коли закінчуються чужі, вбивати треба своїх, а свої у кожного свої.
Те явище, яке ми побачили в ОРДЛО можна назвати й перемогою охлократії, хоча все ж таки, це калька з червоних комісарів. Але, як би там не було, те, що вони там побудували разом з окупантами, зрештою почало їх знищувати.
Люди вибирали для знищення все більше своїх, яких переводили у розряд «чужі», вигадуючи для цього якісь виправдування чи звинувачення. Бути українцем стало небезпечно на окупованих територіях.
З 2014 року в ОРДЛО стали практикувати «націоналізацію» майна українців. Не тільки тих, хто не захотіли жити в окупації. Сподобалась комусь з «народного ополчения» хата, квартира, авто, чоловік чи дружина, це забирали просто вбивши. Спочатку це було таємно. Ну, зникали люди. Ну, з’являлися нові сусіди у будинку чи на вулиці. Ну, інколи знаходили трупи, інколи, ні. Люди намагалися не ставити питання, робили вигляд, що нічого не сталося. Якщо навіть дізнавалися, що сталася трагедія та злочин, то казали: «наверное, было за что».
Знали в ОРДЛО з самого початку й про катівні, й про викрадення, й про вбивства, але бубоніли «наверное, было за что». Але це було трошки складно, бо вирішила грати в «государство» й вимагала оформити віджате «по закону». Це дратувало нарід, бо нарід не хотів ніяких законів, а тільки забрати собі.
Зрештою, мародерство трошки притихло, але кинутих квартир та будинків ставало все більше. Є цілі під’їзди, де пусті усі квартири. Люди виїжджали з «республік». Все більше й більше ставало тих, хто зрозумів, що побудував, хоча й не визнавав свою провину, навіть мовчав про незадоволення побудованим, тихо виїжджав та й усе.
За ці роки окупації в ОРДЛО усі давно зробили свій вибір. Хто в Україну, хто на росію, хто в інші країни світу. У більш менш містах ОРДЛО, особливо глибоко тилових, як от Довжанськ, ринок нерухомості ожив. Житло купують. Навіть ціни зросли до московських. Але ж купівля-продаж, то ж для «гей-европ», а «червоні комісари» вони не для цього. Тому з 2019 року в ОРДЛО стали “націоналізувати” житло, яке «кинуте».
Для виявлення такого житла ввели перереєстрацію майна на документи «республік», опитування сусідів, відключення світла та газу по будинках. Багато мешканців ОРДЛО змушені були повертатися назавжди чи приїжджати, щоб оформити документи на майна по «законам республики», бо продаж майна там, це шанс купити щось на новому місці проживання.
Коли оголосили про «націоналізацію», то «влада» «республікі» пообіцяла, що усе виявлене «кинуте» майно буде розподілене по мешканцям «республікі», які бідні, як церковна миша. То люди масово повідомляли «владу» про наявність «кинутого» житла, мріючи, що саме це майно буде надано саме їм.
Зрештою, все ж таки в ОРДЛО сформували перелік такого майна, яке почали дарувати «командировочным», людям, яких росія прислала в ОРДЛО керувати чи працювати, військовим окупантам. Це нарід сприйняв якось спокійно. Бо це ж для «республікі», для розвитку, бо ж їдуть з росії спеціалісти, лікарі, вчителі.
Й ось «влада» «народної» «республікі» видала народу свій «закон». «Бесхозное» майно буде безкоштовно надаватися «суддям», «прокурорам», «поліціянтам», «депутатам».
«Бесхозным» буде визнане майно, будь яке, зареєстроване чи не зареєстроване «по законам республики», право визнавати майно «бесхозным» належить «владі», «бесхозное» означає: там де не живуть люди протягом тривалого часу, відлік часу визначає «влада».
Й ось тут поцінувачив «червоних комісарів», які весь цей час мріяли та будували «народну» «республіку» для «народу», де буде справедливість й «забрать у богатых и отдать бедным», прорвало.
Як це суддям, як це прокурорам, як це депутатам, а народу? Як це «бесхозное», це ж приватна власність? Як це забрати?…
Що ж, можливо ця ситуація трошки протверезить нарід ОРДЛО. Не змінить, але протверезить. Бо ж «республіка» починає грати з народом на поле його мрій, але чомусь йому це не подобається.
Звісно, буде «націоналізовано» й визнано «бесхозным» й майно таких, як, я, ВПО. Але, ми до цього за цей час морально готові й виплакали своє, й поставили крапки в історії з Луганщиною, а ось ті, хто виїхав жити до росії й сподівався продати майно в ОРДЛО чи повернутися, ті вже занепокоєні, бо саме їх мешканці ОРДЛО ненавидять більше за нас, тому здадуть «владі» першими тих, хто отримував 2 пенсії, виїхав на росію та здає в оренду майно в ОРДЛО, їх майно краще ніж у сусідів.
Що ж, «червоні комісари» почали «розкуркулювати» «червоних комісарів», щоб віддати майно «червоним комісарам». Здається ОРДЛО чекають веселі часи.
