Російський президент Володимир Путін вкотре відкинув факт причетності своїх військових до знищення малайзійського пасажирського лайнера рейсу MH17. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зробив те ж саме після телефонної розмови зі своїм нідерландським колегою Стефом Блоком. Голова Державної думи Росії В’ячеслав Володін заявив про готовність Росії до нових санкцій, які можуть бути запроваджені після закінчення розслідування одного з найогидніших злочинів гібридної війни.
Це і є тактика тотального заперечення причетності до злочину, яка була обрана російською стороною після знищення літака. Власне, припущення про причетність російських військових виникли вже у перші години після загибелі лайнера. І було ясно, що питання доказів цих припущень – виключно справа часу. Нехай навіть тривалого – але часу.
За цей час у Кремля були чудові можливості змінити тактику. Взяти участь у розслідуванні або хоча б відповісти на запитання міжнародної Спільної слідчої групи. Визнати, що було зроблено помилку. Виплатити компенсації сім’ям загиблих. Адже показово, що зараз ніхто не звинувачує Росію в умисному знищенні літака. Може йтися про грубу помилку, ексцес війни, але не про навмисне вбивство. Здавалося б, чому цю помилку не можна визнати?
А тому, що не визнається участь Росії у самій війні. Логіка «гібридності» змушує Путіна і його соратників заперечувати факт присутності на Донбасі російських військових та їхньої техніки. Тому що в разі такого визнання розсиплеться на друзки версія про «повстання» проти української влади, зникає фраза «нас там нєт». Потрібно просто сказати – ми там були і знищили цей літак, вибачте нас.
Але такі слова – не для Путіна або Лаврова. Вони будуть і далі заперечувати факти, які стають очевидними будь-якому неупередженому спостерігачеві. Та й упередженому також. Тому що – якщо дивитися на опитування в медіа та інтернеті – велика частина російських громадян не сумнівається у причетності своєї країни до знищення літака. Про тактику заперечення пишуть і російські ЗМІ, які передбачають подальше погіршення відносин із Заходом. Просто є якісь події, на які дуже важко сказати, що їх не було, коли вони були. З цим не справляється жодна пропаганда. Навіть російська.
Але разом з тим тактика заперечення породжує нові підозри. Сьогодні багато хто вважає, що метою російських військових був український військовий літак – але помилково збили малайзійський пасажирський лайнер. Завтра, на тлі відмови російської влади визнати очевидні факти і можливі судові рішення, може виникнути інше питання: чи не був пасажирський літак збитий навмисно? Чи не хотіли російські військові за вказівкою свого керівництва влаштувати провокацію, яка полегшила б їм проведення подальших військових дій на території України або навіть оголошення відкритої війни сусідній країні?
Ці версії також висловлювалися в перші ж дні після знищення росіянами малайзійського літака. Однак тотальне заперечення правди може породити підозру в тому, що вірогідний винуватець злочину хоче приховати від нас щось ще дуже важливе – те, про що ми поки що не здогадуємося або, можливо, просто боїмося здогадатися.
Віталій Портников
