Важкі молоти гепають по ньому. Все частіше і більше.
Путін із безжальною ордою, Трамп-Маск з вимогою миритися з Путіним, жертвою втрати національної гідності й міжнародної суб'єктності, українська нація, виборці, в яких все більше закипає недовіра до його влади, лють до корупції, марнотратства і непрофесіоналізму. Гіркота воєнних невдач і страх перед російською навалою, яка із незрозумілих причин чомусь лише набирає енергії знищення.
Потрібні зміни. Радикальні. Глибокі й максимально рішучі. Ще вчора можна було обійтися технологіями ребрендингу, локальних реконструкцій і кадрових ефектів.
Президент пробував. Кумівство, цілі непотичні корпорації й «вічні друзі» поряд і поза владою виявилися муром. Найсильнішою фортифікацією, яка була збудована його оточенням. Опинившись в «теплій ванній».
Він передав управління внутрішньою політикою 5-6 менеджерам. Зосередився на відчайдушній боротьбі за збереження і підтримку антиросійської коаліції союзників. Досить успішної та результативної. Україна гарантовано має на 2025 рік цілком достатню фінансово-економічну і воєнну їх підтримку.
Можливо, в умах реальної ринкової конкуренції і єдиних для всіх правил це могло б бути виправдано й історично закономірно. Як би вся реальна влада і система прийняття рішень, публічних і ще більше – непублічних, не була зосереджена в його Офісі.
Саме тут, спочатку виправдано, а потім – поза розумною достатністю, одночасно зосереджувались всі функції управління державою і серія, потік криз, які руйнували існуючу на початку неймовірну єдність, одностайність і довіру до головного лідера держави.
Йому вибачили Паризькі домовленості з Путіним, провал підготовки до війни попри всю її очевидність, швидку втрату без особливого супротиву значних територій. І навіть Стамбульські угоди.
Президент Зеленський залишився зі своїми виборцями й зробив, здається, неможливе. Він обʼєднав західні демократії проти Путіна, забезпечивши безпрецедентну воєнну підтримку України. У найтяжчий час. Коли ЗСУ лише створювались, економіка втратила майже третину свого потенціалу, а з України виїхало-втекло 9 млн громадян.
Президент став прапором і лідером опору українців. Його щоденні стріми, звернення, оптимізм і віра в перемогу тривало окрилювали не тільки його виборців, але й вчорашніх опонентів.
Це і стало основою воєнної перемоги в кінці 22 року. Російські бронетанкові колони, десантні батальйони й полки вишколених контрактників були або знищені, або відкинуті з центральної та частини південної України.
Ну і ми до цього часу не знаємо і не можемо більш реалістично оцінити, чому український наступ тоді захлинувся. Незалежно від аргументів про зброю, ресурс живої сили, виснажені тоді російські збройні сили були найслабкіші, а Путін – невпевнений і наляканий. Йому дали можливість відновити воєнний і економічний потенціал і змінити стратегію.
