Коли розумієш, що причина гуркоту та руйнувань - не якась природна стихія, на яку ти ніяк не впливаєш. Причина - якесь чмо з російського болота. Воно живе, дихає, розмовляє, краде речі, ходить в туалет чи за кущ. У нього є паспорт росії та якісь прості радощі - з жінкою перепихнутись, м'яса пожерти та бухнути "за пабєду".
І це чмо - живе. А значить, його можна вбити. І другого, і сотого, і двохсоттисячного - були би сили та бажання.
Ця тваринка запросто може припинити своє існування, перестати нажимати на педальки та гигикати, заїхавши на українську землю. Бо вона відтепер не якийсь непереборний природний катаклізм - вона ЦІЛЬ.
І по ній вже б'ють. Вони, ці цілі, прекрасно горять в танках та здаються в полон. А якщо, коли страшно, згадати процес збирання таких цілей, вже мертвих, з наших земель - то розумієш, що цей ворог всього лише маленька смертна людина. Зараз, щоб не наступити на міни, на їх ноги кидають мотузку та тягнуть по полю, до дороги. А потім завантажують затверділі тушки в формі армії рф у вантажівку. А звідти - на залізницю, у вагони. І там вони у рефрижераторах чекають, поки їх забере російська мамка.
А вона не забирає. Бо "нє положено" отримувати компенсацію за те, що "пропало бєзвєсті".
Тому, коли щось стріляє та бахкає - уявіть це куце чмо в рефріджераторі. З біркою на чорному чи білому пакеті.
І заспокойтесь. Те, що поки що носить на собі наша земля - скоро подохне.
