Намір президента Зеленського «просто перестати стріляти» призводить до того, до чого й мусить, в зоні розведення сил – обстріли. І керівництво ООС займається не безпекою особового складу, а вирішенням складного питання «як би зробити, аби про обстріл не дізналося громадське суспільство?» Ворог, вочевидь, ситуацією користується і примушує українську владу робити те чого хоче він. Але давайте по-порядку.
В районі села Золоте-4 спокійно після розведення військ не було ніколи. Наші бійці там гинули, при чому часто густо – підривалися на мінах у власному тилу. 9 грудня в районі села Золоте підірвалися на міні і загинули троє бійців 14-ї бригади. 4 січня в районі Золотого-4 підірвалися при пересуванні двоє українських військовиків. 5 січня на тих самих позиціях на протитанковій міні підірвалася вантажівка, загинули двоє українських вояків. Дивина й годі, але така сама «епідемія підривів» розгорнулася на іншій ділянці розведення – в районі Богданівка-Петрівське на Донеччині. 13 листопада саме неподалік Богданівки підірвався на міні (і згодом помер) комбриг 128-ї бригади полковник Євген Коростельов. І це далеко не єдиний випадок.
Волонтери і учасники війни висувають версію, що ця «епідемія підривів» насправді – результат роботи ворожих діверсійно-розвідницьких груп, які проникають на територію підконтрольну ЗСУ через ділянки розведення, де спільного фронту, по-факту, нема. На користь версії говорить дивна поява мін у «наїжджених місцях» і ще те, що на інших ділянка фронту таких «епідемій» не стається. У пресу ці випадки практично не потрапляють і темою для скандалу (як в часи президента Порошенка) – не стають. Певно – аби не псувати «замирень». Варто, також, пригадати, що основний напрямок роботи ДРГ – розвідка. І от на цьому тлі…
18 січня ворог обстріляв село Золоте-4 з мінометів 82-мм. У неділю 19 січня, як раз на Водохреща, противник наніс удар вже більшим калібром. Мінометами 120 мм (є інформація про САУ «Нона») була обстріляна приватна забудова на хуторі Вільний, що є околицею села Золоте-4. Повідомляють про одного загиблого українського бійця і 8 поранених. Розтрощені дві автівки 72-ї бригади.
Штаб ООС про ці обстріли видав феєричне повідомлення. Незважаючи на чималу кількість свідчень – місцевих мешканців, журналістів, волонтерів, тощо, штаб ООС заявив ніби обстріл стався… біля села Горіхове. Причина брехні очевидна – аби не псували плани «одного з найавторитетніших лідерів світу» «просто перестати стріляти». Очевидно, відбувається те саме, що й Боїнгом в Ірані. Замість чітко означати загрозу і реагувати відповідно, українське керівництво намагається нікого не скривдити, і «не зривати мирний процес». І отут доречно помислити – з якою метою терористи так званої ЛНР влаштували ці зіткнення?
Версія, яку назвали пресі місцеві (які часто мають інформацію прямо з тої сторони) – з села Золоте терористи виживають мирних мешканців, примушуючи тікати від обстрілів в український тил. Навіщо? Відповідь очевидна, знелюднене село – ідеальна місцевість для дії ворожих диверсантів. А ще – дивовижне місце для накопичення сил перед наступом. Зайвих очей нема, а ті хто є – мовчатимуть, якщо захочуть жити. І от це наводить на вкрай сумні роздуми.
Неодноразово вже говорили – ділянки розведення сил стають, по суті, готовим розривом в обороні ЗСУ. Активність там ворожих ДРГ і обстріли для згону населення підтверджують – там готують прорив нашої оборони. Що далі? У 18 км за Золотим – Лисичанськ. Втрата будь-якого українського міста після «мирних намірів» для чинної української влади означатиме політичну катастрофу і смерть байки «війна потрібна тим хто на ній заробляє». Москві навіть захоплювати нічого не треба – достатньо лякати і демонструвати намір. І глузливо повторювати: «Нас там нема».
За таких умов президенту Зеленському доведеться робити все що забажає Москва. Сісти за стіл переговорів з бойовиками ДНР-ЛНР. Дбати про зняття санкцій з Росії. Укладати «взаємовигідні угоди». Бо альтернатива – «Армія. Мова. Віра».
