Для тих самих людей, які зараз планують зимові свята, бігають у пошуках подарунків, у поті чола закривають рік, клянуть владу – чи вихваляють, чому б і ні, може ж її хтось вихваляти? Для чоловіків і жінок, старих і малих, розумних і дурних, - для всяких різних. Для тих, у кого війна є, і тих, у кого нема, для порохоботів і «ми тоже президенти», які волею долі опинилися в одному човні.
Суперечки чи «путін нападьоть» починалися як батли антивакцинаторів. Ті самі мемчики, ті самі поблажливі жартики, посилання на нікому не відомих експертів, позірна бравада – та мені взагалі пофіг, у разі чого, я виїду звідси, і все. Це було так знайомо, незабутня інтонація «знесунів», які два роки тому збиралися «у разі чого» знести Зеленського.
За винятком одного нюансу. Цього разу, здається, злякалися по-справжньому. Раптом виявилося, що мамині квіточки, які ховалися від війни шляхом заперечення цієї війни, заховалися погано. Голова у піску, але все інше господарство назовні, і може так статися, що і морько в Одесі, і квартирка у Києві, і бізнес в інстраграмі накриються тим, що височіє над ватерлінією.
І таксисти раптом зробилися стурбованими і серйозними. І у батьківських чатах тихо, як на похоронах. «Добрий день, ми вирішили купити дітям безглютенові лоліпопи на Миколая, ніхто не проти?» І другий день жодної відповіді, лоліпопи так лоліпопи, відчепіться.
Мене радують флешмоби з піднятими пальцями, «Українці чинитимуть опір» і тому подібне. Особливо радує популярність цих флешмобів серед тих, хто останній рік постив рецепти «царского блюда із адной картошкі», а перед тим фотки мамиріми з німбом на голові.
Не сумніваюся, що ми справді дамо опір, принаймні спробуємо. І дуже сильно сподіваюся, що кремлівського карлика все таки налякають, і він не наважиться. І мені прикро розуміти, що лякатимуть його без участі криворізького карлика.
Я сьогодні прогулялася вздовж Офісу президента. Там зараз дивовижна атмосфера, як буває на покинутій дачі. Якісь дошки валяються, іржавий вагончик перед парадним входом, все припорошено снігом… І жодного сліду на снігу, наче там давно ніхто не ходить.
Байден говоритиме з Путіним про Україну. Петро Олексійович не вилазить з переговорних, смикає за всі ниточки, щоб якось вплинути на результати цієї зустрічі. Свідома стурбована громадськість готує звернення до Байдена. Менш свідома стурбована громадськість про всяк випадок запасається сірниками і сіллю.
Вова мовчить, як абсенту в рота набрав.
Я переживаю, що коли Зеленський все таки вирішить втекти з України, ми цього просто не помітимо. Не відчуємо ніякої різниці, він є, що його нема…
