Протягом останнього місяця тільки лінивий, сидячи на дивані не говорив про те, чи нападе на нас Путін. І найгірше, що досі є маса людей, не завжди дурних, які говорять: та навіщо Путіну вся Україна
У вівторок, 07.12 відбудеться розмова Путін-Байден на яку у нас дивляться, як на чудо. Давайте спробуємо розібратися з диспозицією того, що реально відбувається і, що нас чекає.
1. Вперше з 2014 року на такому рівні будуть говорити про Україну без Украіни. Цій зустрічі передувала словесна артпідготовка, яка втілилася в масу статей про початок наступу на Україну з кількох сторін, яка не підтверджується об‘єктивними даними, але працює на дестабілізацію ситуаціі в Україні і Європі. Зрештою, росіяни навіть частково, в своїй манері, змушені були виправдовуватися. Але найголовніше не це: що означає «говорити про Україну без України»? Ми не отримаємо нічого взамін - нас поставлять перед фактом, що ми маємо виконати чужі домовленості без будь-яких компенсацій (як тут не згадати мільярд євро, які Німеччина нам пообіцяла за Північний потік-2).
2. Протягом останніх тижнів ми «просрали» час. Влада побоялася (це ключове слово), почати збори резервістів, почати створювати тероборону і готувати країну до того, що захистити себе можемо тільки ми самі. Команда Зеленського просто боїться взяти на себе лідерство в цьому питанні. Мислення одним ходом не дає можливості цій команді зрозуміти одну просту річ: якщо війни вдасться уникнути найближчим часом - це не означає, що війни не буде взагалі. Ми маємо готувати країну до того, що у нас неминуче буде загострення. І ворог має розуміти всі наслідки.
3. Оборонне замовлення на 2021 рік не підписане досі. Ніяких проривів в ВПК бюджет 2022 не передбачає. Ми тратимо на оборону менше 3% ВВП. Це катастрофічно мало в нинішній ситуаціі.
4. Ми живемо в примітивістичному уявленні, що завтра Путін та Байден домовляться про те, що Байден здає Україну в обмін на дружбу США-Росія проти Китаю. Такої однолінійноі домовленості, звичайно ж не буде. США, як і Росія, мислять категоріями десятиліть і на найближчі десятиліття у РФ є стратегічна перевага – поки виглядає так, що на чию сторону стане РФ в цьому протистоянні, той і буде переможцем в битві (не про військову, звичайно, йде мова) супердержав. Завтра буде друга спроба налагодити діалог (перша відбувалася в Женеві і результатом її стала відміна санкцій по ПП-2 і вигідне обом країнам різке підняття цін на газ). Байден продемонстрував, що з ним можна домовлятися і він готовий тримати слово. Що запропонував взамін Путін? Відповідь проста: нічого, але від нього нічого і не просили, судячи з усього. Женевська зустріч, скоріше була такою собі розвідкою і прологом до теоретично можливого діалогу сторін, які не вірять один одному. І завтрашня зустріч навряд чи дасть конкретні великі результати. З великою долею імовірності, якщо ми не займемо своєї жорсткої позиції, нам уготовано два магістральних шляхи: ми стаємо жертвою повзучої агресіі і перетворюємося на велику терористичну країну, яка створює підпільний антиросійський фронт (не стільки Афганістан, скільки Іраландія періоду розквіту ІРА. Або ж, під певні гарантії США ми вводимо елементи конфедерації з усіма відповідними наслідками для нас. Не треба брехати самим собі: ми створили непогану армію, але через бажання тримати народ в теплій ванній ми не створили поки такого військового паритету, який би міг зупинити росіян (мова йде не про рівну за чисельністю армію, а про ціну агресіі та десятки тисяч загиблих).
5. Ключова короткотермінова задача Путіна – до 2024 р. ( вибори 17.03.2024р) повністю повернутися в клуб Великих держав, вийти зі становища майже нерукоподаваємого політика і завдяки цьому зробити керований транзит влади в РФ (або закріпитися на ще один термін або пересісти в новостворений орган і звідти управляти країною). Для електоральних питань фактор України є одним з ключових. На минулих думських виборах Путін побоявся розігрувати нашу карту і, як всі пам’ятаєте, відступив від кордонів. Зараз його вікно можливостей – до середини 2023 року максимум. І він буде робити все для повного повернення контролю над Україною.
6. Чи здасть Байден завтра Україну? Через нашу страусину політику і повні провали в дипломатії останніх років, ми стали розмінною монетою. Путін, звичайно вимагатиме максимальних поступок. Байден, напевне, на аж такі поступки не піде. Але можна не сумніватися, що нам може бути зроблено цілий ряд принизливих пропозицій, які не сприймуться в Україні і збільшать політичну турбулентність, включно з розмовами про дострокові вибори. І тут є ключова проблема: у нас немає консенсусу еліт щодо захисту країни, а телеканали не вимагають від головних претендентів на нові політичні обличчя чіткої і однозначної позиції щодо червоних ліній. Більше того, на дипломатичному рівні немає тиску через внутрішньоамериканські інститути на Байдена з чітким окресленням цих самих ліній (на ЄС також, між іншим). Ми зайняли пасивну позицію очікування.
7. Фактор Ердогана, як можливого переговорника на прямих переговорах Зеленський-Путін поки незрозумілий по одній простій причині: ми не знаємо, про яку зустріч (які результати) має лобіювати посередник.
8. У нас немає іншого виходу ніж будувати сильну армію і сильну тероборону та пояснювати всьому світу, що це буде дуже жорстка війна. Інакше нас змусять здаватися настільки, наскільки будуть потуги в росіян. Ми повинні зрозуміти, навіть якщо війни не буде в січні лютому, а поки вірогідність відносно невелика, російську агресію ніхто не відміняв у майбутньому.
