Цей час прийшов. Вже завтра у Швейцарії відбудеться одна з найбільш очікуваних зустрічей року - саміт між Байденом і Путіним. На фоні цих перемовин у тінь відійшли всі інші питання. Навіть безпрецедентний “парад самітів” трансатлантичного світу (від американсько-британського до саміту НАТО, від саміту США-ЄС до зустрічі з Ердоганом) виявився не таким яскравим як очікування від зустрічі у Женеві.
Цілком очевидно, що західний світ не просто консолідується. Він відновлює свою колишню єдність і солідарність для твердої боротьби за демократичні цінності та ідеали проти тих, хто в останні роки насмілився їх підривати. Нарешті на колективному Заході з’явився лідер, здатний взяти на себе відповідальність за цю боротьбу. Тоді як Путін отримує достойного супротивника, якого бракувало в останні роки по інший бік барикад.
До викладеного багатьма, додамо кілька акцентів, які, як виглядає, будуть визначальними для розуміння женевської “розмови між дорослими”:
- Зустріч у Женеві має виразний “особистісний підтекст”. При чому для обох політиків. Байден і Путін знайомі більше 20 років, і нагод для зустрічей в них не бракувало. На відміну від підходів Зеленського, який шукає мир в очах Путіна, Байден давно зробив висновок: Путін не має душі і довіри не заслуговує. На змістовні відповіді і справжню вдумливу розмову американський лідер навряд чи розразовує, знаючи, що російський очильник йому перемогу не подарує. Путін банально прагне перемоги для себе, і спокуса перемоги над Байденом, тим більше як лідером Західного світу, лише збільшує його азарт. Путін готується до гри в довгу, за високими ставками, і саме з Байденом.
- Зустріч у Женеві буде “зустріччю двох світоглядів” - демократії і автократії. Кращого представника на роль “світового автократа” Байдену було б не знайти, і тому розмова з Путіним виходитиме далеко за рамки навіть стратегічної стабільності чи проблематики регіональних конфліктів. Йтиметься про ключові принципи і засади розвитку світу. Невипадково, що саме напередодні зустрічі з Путіним з’явились нова Атлантична хартія, спільна заява лідерів Сімки, до якої цього разу доєдналися ще й Австралія, Індія, Південна Корія та ПАР, рішення самітів США-ЄС та НАТО. Путіну дають зрозуміти, з ким він і його філософія глобального руйнівника, віднині матимуть справу.
- Зустріч у Женеві також буде “зустріччю двох систем” - трансатлантичної та альтернативної. Недаремно Путін знов заграв свою заїжджену платівку про нібито домовленості щодо нерозширення НАТО. Москві вкрай потрібно на весь світ продемонструвати, що Кремль здатний протистояти “ворожому блоку” - перемога, яка додасть Путіну балів на альтернативних площадках типу БРІКС, ШОС, РІК. Погана новина в тому, що для доведення своєї спроможності на альтернативний порядок денний Росії потрібна перемога саме в Україні, де концентровано зав’язано ключові інтереси. Найбільш вразливий момент полягає у тому, що Україна більше потрібна Путіну, ніж колективному Заходу. Відповідальність за таку “почесну роль” повністю на недалекоглядності дипломатії Зеленського. Коли наближається тектонічний злам - головне не опинитися на самому зламі.
Як підсумок: перший саміт Байден-Путін одразу не позначиться карколомними домовленостями. Про це свідчить навіть той факт, що не передбачено спільної прес-конференції двох сторін. Швидше за все, на результати доведеться зачекати. Озброєний колективним Заходом “до зубів”, вмотивований, Байден точно висловить Путіну в очі всі накопичені застереження і занепокоєння з акцентом на очікування від Кремля змінити поведінку. Політичного досвіду у американського лідера вистачить для того, щоб дати Путіну зрозуміти, що сигнал про “стабільні і передбачувані відносини” - це не пропозиція, а останній шанс для Москви. А тому після зустрічі у Женеві все залежатиме виключно від Кремля і Путіна особисто. Спроби загострення однозначно зустрінуть консолідовану відповідь, якій у Москві можуть не зрадіти. А ось Україні треба не спостерігати, а бути готовими до будь-яких несподіванок.
