28 червня в аеропорту Мінська відбулася передача Віктору Медведчуку, якого в Україні вважають неформальним представником президента Росії Володимира Путіна, чотирьох українських заручників, які перебували на території ОРДЛО: Дмитра Великого, Якова Веремейчика, Едуарда Міхєєва, Максима Горяїнова. Хто вони? Як потрапили до полону? Де утримувались? Чи зазнавали тортур? Що будуть робити далі? Та чи є правдою скандальні деталі біографії декого з них, які наразі лунають на їхню адресу?
Зліва направо: українці Яків Веремейчик, Максим Горяїнов, Дмитро Великий і Едуард Міхєєв, яких утримували в полоні на окупованій частині Донбасу російські гібридні сили. Мінськ, 28 червня 2019 року
ДМИТРО ВЕЛИКИЙ
У полон потрапив 11 вересня 2016-го.
Звинувачений «ДНР» у 2017-му у «здійсненні терористичної діяльності», за що отримав 15 років.
Перебував у Макіївській колонії №72
Журналіст Денис Казанський звертає увагу, що Великий перебуває у розшуку українського МВС, де він значиться «дезертиром».
«Дезертирувавши із ЗСУ, він поїхав на заробітки до Росії. Але от братчики пацифізму не оцінили і в результаті призначили Великого українським диверсантом та шпигуном… Цікаво, як вчинять з Дмитром Великим в Україні? Буде хохма, якщо арештують», – пише Казанський.
На момент виходу цього матеріалу не вдалося отримати від МВС підтвердження або спростування інформації про розшук Великого.
Сам він теж відмовився коментувати це журналістам.
Окрім того, він відмовився розповідати, за яких умов і де саме потрапив до полону. Спочатку пояснив: «Давайте я зараз про себе не буду».
Згодом, на повторне запитання журналістів сказав: «Без коментарів».
Про відсутність підтвердження інформації щодо ймовірного дезертирства Великого заявив і Віктор Медведчук.
«Перший раз від вас чую про те, що є якісь претензії до когось», – зазначив він журналістам.
ЯКІВ ВЕРЕМЕЙЧИК
До полону потрапив 25 травня 2018-го.
У «ЛНР» йому висунули звинувачення у «геноциді» та «застосуванні заборонених засобів і методів ведення війни».
За словами брата звільненого – Богдана Мухи, – у Якова Веремейчика троє дітей і до війни він працював слюсарем на заводі у Луцьку. До ЗСУ за контрактом він пішов влітку 2016-го, а у вересні того ж року поїхав на фронт.
Востаннє Муха бачився з братом у грудні 2017 – січні 2018 року, а на зв’язок із рідними Веремейчик виходив за кілька днів до потрапляння у полон.
«Диверсійно-розвідувальна група взяла у полон його і ще одного вйськовослужбовця 14 бригади, коли вони знаходилися поблизу села Калинівка, що біля Первомайська Луганської області», – розповідає брат звільненого Богдан Муха.
Він також зазначає, що рідні «регулярно намагались визволити» Веремейчика і постійно підтримували з ним зв’язок через представників «Червоного хреста» (зокрема, передавали так передачі та листи).
За словами Богдана Мухи, його брата увесь цей час утримували в окупованому Луганську в 33 камері.
«Новина (про звільнення брата – ред.) не стала для мене несподіванкою, бо напередодні деякі народні депутати зустрічались зі мною і вели про це розмови. Здивований, що там швидко все розрулилося», – зазначає Богдан Муха.
Питання про своє потрапляння в полон сам Веремейчик коментує неохоче: «Давайте без тонкощів. Загалом ми попались на розвідку їхню».
Про те, чи застосовувались до нього тортури, звільнений відповідає: «Я цього не буду говорити».
Щодо умов, в яких його утримували у полоні, Веремейчик зазначає, що вони «були жахливі».
Каже, до останнього не вірив, що його звільнять, навіть тоді, коли його вночі забрали із в’язниці на автомобілі.
«Летів уже в літаку, тоді повірив», – підсумовує він.
МАКСИМ ГОРЯЇНОВ
До полону потрапив 22 травня 2019 року.
Утримувався у СІЗО №5 в окупованому Донецьку.
У «ДНР» йому висунули звинувачення у «сприянні терористичній діяльності» та дали 15 років позбавлення волі.
У четвер, 27 червня, Олена Дуванова-Рожкова (чоловік якої теж наразі перебуває у полоні), зазначила, що Горяїнов нібито був за кермом і «сприяв тому, що машина з сімома військовими» (серед яких був і її чоловік) заїхала на непідконтрольну Україні територію.
Сам Горяїнов ці закиди відкидає. Каже, він та решта військових із того автомобілю справді потрапили в полон через помилку водія, але ним тоді був не він.
«Керував Борис Йосипович, водій із великим стажем. Це його Камаз, він ним займається... Водій, каже, по знаках ішов», – розповів Горяїнов журналістам.
За його словами, під час перебування у полоні вони були розсаджені по різним камерам і їм не дозволяли спілкуватись між собою.
Про те, чи застосовувались щодо нього у полоні якісь тортури, Горяїнов відповів, що «не хоче про це говорити».
Чому він потрапив до списку на звільнення він не знає. Каже, інормацію про те, що він повернеться додому в Нікополь, дізнався у четвер, 27 червня.
ЕДУАРД МІХЕЄВ
У полон потрапив 16 жовтня 2017 року.
У «ЛНР» йому висунули звинувачення у «держзраді» та дали 12 років позбавлення волі.
Доньки звільненого – Вікторія та Ірина, – які живуть наразі в Харкові, кажуть, що спершу «взагалі не знали, де батько», аж поки з ними не сконтактував «його адвокат».
Кажуть, за увесь час перебування батька у полоні, вони «боролись, ходили дізнавались, звертались до різних інстанцій».
Сам Міхєєв зазначає, що його утримували «в таборі», з якого до цього двічі возили до СІЗО, з чого він робив висновки про ймовірність свого звільнення, але «щось зривалось» і ось тепер, після третього візиту до СІЗО, його нарешті повернули додому.
Каже: загалом дізнався про те, що його можуть звільнити, зі ЗМІ.
Про обставини потрапляння в полон Міхеєв, як і Великий та Веремейчик, говорити не хоче.
«Без коментарів», – відповів він журналістам.
Перед цим одна з його доньок, почувши запитання журналістів, прошепотіла йому на вухо варіант відповіді: «Ти сам не зрозумів, як». А після того, як Міхєєв нічого не захотів говорити, інша його донька наголосила, що вони з сестрою «не хотіли б, аби про це наразі запитували у батька».
На запитання: «Чому?», – додали: «Значить є на те причини».
Водночас сам Міхеєв говорить, що наразі готовий співпрацювати з СБУ і пройти будь-яку перевірку. Окрім того у його планах – лікування.
