– Где воевал?
– Сначала под Дебальцево. Думал тогда там и останусь. Потом под Широкино очутились. – Коренастый брюнет с пустым взглядом серых глаз затянулся сигаретой, выпустил себе под ноги облако сизого дыма и посмотрел на собеседника, – А ты?
– Простіше напевне сказати, де менє не було! Майже усі літні екскурсії, починаючи з огляду Савур-могили, - худорлявий шатен сумно посміхнувся, - Дивом в Іловайськ не потрапив. Потім восени Піскі та Авдіївка, доки наприкінці листопада не знайшов свої три братерські зализяки. Прилетів би той клятий ВОГ трохи ближче, все... Зараз би з неба на тебе дивився, та крутив дулі.
– Ммммда... Кто бы ещё лет десять назад мог подумать?
– Мало хто! Хоча зараз до біса з’явилось провідців, котри начебто ще спочатку все знали? - Шатен відкрив стік з кавою, та висипав маленькі коричневі гранули в металеву кружку з емблемою десантної бригади на боці та налив окропу, - Тільки бляха-муха як йти воювати, так хрен кого дочекаєшся. А війні ж кінця та краю не видно.
– Ну ты же понимаешь братан, орки сами от нас не отстанут. И тут всего два варианта. Или мы их, или они нас. Есть конечно ещё третий вариант...
– Який? - шатен так і завмер з кружкою в долонях, дивлячись поверх неї на того, хто сидів напроти.
– А то ты не знаешь? - парень вжикнул молнией поношенной французской флиски, стараясь не встречаться взглядом с шатеном, – Сдаться!
– Ти їб@нувся?
– Нет конечно... Я ж не вчера родился. Да и как я потом объясню тем пацанам, – Брюнет кивнул головой вверх немного закатив глаза, – Какого это хера они тогда погибли?!
– Скількі?
– Что?
– Хлопців потеряв?
– Двенадцать. И ещё трое потом на гражданке... Война здоровья не прибавляет. Сам же знаешь.
Шатен молчал. Глядя куда-то мимо брюнета он едва заметно шевелил губами.
– А ваших?
– Двадцять сім... Верніше двадцять дев’ять. Позавчора ще два хлопця загинули з батальйону. Я їх не знав... Хоча... Це разі важливо? Обстріл. А другого снайпер зняв, сука братерська...
– Может Юля войну закончит? - неожиданно выпалил брюнет?
– Хтоооо??? - очі шатена потемніли і стали майже чорними.
– Ну она же обещает войну закончить! Будапештский меморандум вспоминает... Я не знаю! - парень пожал плечами, достал из пачки очередную сигарету и принялся разминать ее пальцами.
– Ти що, хворий на голову? - майже проричав шатен, - Спочатку благала не випускати війська з казарм, потім сепарам руки тиснула, а тепер... Та і де вона була у п’ятнадцятому та шістнадцятому? Заїб@ли ці чарівники. Як справа про вибори, так лізуть що таргани... А після виборів, знов пощезнуть на п`ять років.
– Та ладно! - фыркнул брюнет, - Можно подумать твой Порох что-то сделал для победы?!
– Він такий же мій, як і твій... Але подивись на нього, а потім згадай чотирнадцятий рік?! У чому ти почав воювати?
– Ты же сам знаешь! Чего спрашиваешь?... Форму, броник и каску мне волонтеры в мае месяце подарили.
– Красунчик... А вибори коли були? – шатен виплеснув на брудний сніг залишки кави, – Теж у травні! Так що сам розумієш у кого треба спитати, якого це біса ми почали воювати у залізних шоломах?
– Ну все равно, армию поднимали волонтеры! - не сдавался брюнет.
– Народ України... Але вже у вересні того ж, чотирнадцятого наш батальон отримав шоломи та броніки від держави. Та рації Мотороли. Та і до хрена би ми навоювали без міжнародної підтримки?
– Да уж. Тут не поспоришь... Конечно какое-то время продержались бы, но... Эхххх. Тогда бы Джавелины.
– Ось і я тобі про це! Порох звичайно ж не ідеальний, але покажи мені того політика, хто зробив більше для армії та країни, ніж він? Ну? Чого мовчиш?... Може цей, як його? Володя з кварталу?
– Издеваешься? - брюнет потушил окурок об бетонный парапет.
– Ні... Просто питаю! Таке враження просто, що багатьом миттєво вимкнули мозок! Учора ще він для Москви фільми знімав, а сьогодні вже сука лідер нації та майже Верховний! Посказилися усі як один. Зараз бабки виберуть щастячко з телевізору, а нам потім знов воювати... Цікава житуха! Ніколи вгору глянути.
– Так что делать? За кого голосовать? - брюнет поёжился и втянул голову в высокий флисовый воротник.
– А чого ти у мене питаеш? Я тобі що, мамка?... Сам вирішуй! Особисто для себе я вирішив давно...
– За кого?
– Та за свого комбрига буду голосувати! – шатен посміхнувся очами! – Бо на кой хрен було п`ять років воювати, щоби зараз все віддати цім клоунам.
– О бля... А какая бригада?
– А то ти не знаєш?!...Сама велика! Україна називається!
– Пооооонял! - удивленно сказал брюнет.
– Все друже. До побачення! Якщо що, дзвони...
– Плюс! До встречи братан.
Парни пожали друг другу руки и разошлись в разные стороны...
P.S. Вдячен за репост
