Боюся навіть уявити що чекає на Харків, якщо після чергових місцевих виборів Харківським міським головою знову стане людина, попередня діяльність якої на цій посаді супроводжувалась численними корупційними скандалами і гучними викриттями, і яку сьогодні прокуратура обґрунтовано звинувачує у кримінальних злочинах. Навіть якщо Київський районний суд міста Полтави, де сьогодні розглядається справа проти Геннадія Кернеса, його повністю виправдає, за ним всеодно тягнутиметься густий шлейф різноманітних звинувачень і підозр: від зловживання посадовим становищем і маніпуляцій з бюджетними коштами до незаконного знищення зелених насаджень і переслідування патріотів.
Але особисто мене мало турбує імідж харківського очільника і його майбутнє. Набагато гірше те, що недобра слава про харківського мера вже давно вийшла за межі Харкова й гуляє світом, як бездомна повія. Там дуже добре знають і про те, як у 2010 році тоді ще в.о. міського голови Г.А. Кернес будував дорогу в Лісопарку, і про те, яким чином того ж року він став міським головою, за якою ціною у 2011 році закуповували лавочки для нової станції харківського метрополітену, і як пізніше у Харкові підступно знищували пам’ятну дошку Юрію Шевельову, проводили сепаратистські шабаші, били активістів Євромайдану і т.п.
Немає сенсу перераховувати всі «заслуги» Г.А. Кернеса і його команди, яка протягом останніх п’яти років керує одним з найбільших мегаполісів України. Напевне, колись це стане предметом спеціального дослідження чи розслідування. Але вже зараз можна говорити про те, що їхнє керівництво принесло Харкову не тільки репутаційні, а й величезні фінансово-економічні втрати, які проявилися у вигляді не отриманих інвестицій і кредитів, нереалізованих грантових проектів і програм фінансово-технічної допомоги. Загалом це десятки, а може й сотні мільйонів доларів! Це втрачені ресурси і робочі місця, вигідні контракти і ринки збуту, а головне – втрачена довіра і можливості, які місту буде дуже важко повернути.
У цьому плані дуже показовими є взаємовідносини Харківської міської ради і Європейського банку реконструкції та розвитку, який є одним з найбільших фінансових донорів України. За даними вітчизняного Мінфіну, станом на 1 січня 2014 року ЄБРР фінансував в Україні 337 проектів на загальну суму більше 8,7 млрд. євро. Значна частина цих проектів була спрямована на розвиток муніципальної інфраструктури, охорону довкілля та транспортної інфраструктури міст. Наприклад, тільки на завершення будівництва першої черги метрополітену в Дніпропетровську ЄБРР виділив 152 млн. євро. На будівництво швидкісної трамвайної колії у Львові та придбання 5 нових трамваїв – 6 млн. євро. У 2013 році місто Лева також отримало від ЄБРР 20 млн. євро кредиту на модернізацію системи теплопостачання. А загалом з 1997 року, коли була підписана угода з ЄБРР, Львів отримав від цієї фінансової інституції близько 250 млн. євро за рахунок яких було профінансовано десятки приватних та муніципальних проектів. Своєрідним підсумком цієї співпраці стало відкриття у Львові наприкінці 2014 року представництва ЄБРР, який планує розширювати тут свою діяльність.
Такі можливості відкривались і перед Харковом, бо ще у 2012 році директор ЄБРР в Україні Андре Куусвек заявляв, що банк готовий надати Харкову кредит на будівництво метро та на реалізацію інших муніципальних проектів. Після цього розпочалися переговори, в результаті яких представники ЄБРР кілька разів підтверджували готовність надати місту кредит у сумі 300 млн. грн. на будівництво двох станцій метрополітену та Олексіївського депо. В ході переговорів з представниками ЄБРР також обговорювались можливості реалізації в Харкові проекту з реконструкції системи теплопостачання. Проте кошти на реалізацію цих проектів так і не були виділені. Можливо, проблема полягала в тому, що для фінансування подібних проектів ЄБРР вимагав забезпечити повну прозорість закупівельних процедур, з чим у харківської влади завжди були проблеми. І, напевне, тут треба говорити не тільки про лавочки для харківського метро, які стали своєрідним символом корупції, а й багато інших сумнівних операцій, про які неодноразово писали журналісти проекту «Наші гроші» та інших видань.
До речі, нещодавно директор ЄБРР Шевки Аджунер заявив, що до кінця 2015 року банк планує відкрити у Харкові своє представництво, головним завданням якого стане співпраця з представниками середнього та малого бізнесу. Але про співпрацю з Харківською міською радою вже не йшлося. І це дуже поганий знак, бо найближчим часом ЄБРР, Європейський інвестиційний банк, Європейський Союз а також уряди США, Німеччини, Швейцарії, Данії, Швеції, Канади планують інвестувати в Україну десятки мільярдів доларів. Один з пріоритетних напрямків – енергозбереження і енергоефективність. Тільки в рамках Програми фінансування альтернативної енергетики в Україні (USELF) ЄБРР разом із Фондом чистих технологій (Clean Technology Fund) виділив для нашої країни 140 млн. євро. Але навряд чи Харків зможе претендувати на цю допомогу, оскільки місто досі не приєдналося до так званої Угоди мерів, яка є провідною ініціативою Європейського Союзу у сфері сталого енергетичного розвитку. Угода мерів, котра охоплює місцеві та регіональні органи влади, спрямовує їх на підвищення енергоефективності на своїх територіях та нарощуванні використання відновлювальних джерел енергії, адже з кожним роком ця проблема набуває все більшої актуальності. Тому з 2008 року, коли була започаткована ця ініціатива, Угоду мерів підписали 6 480 муніципальних органів влади, в т.ч. мери 95 українських міст. Серед них більшість обласних центрів, а також чотири міста Харківської області (Богодухів, Чугуїв, Куп’янськ та Лозова). Як бачимо, Харкова в цьому списку чомусь немає. І це при тому, що місто гостро потребує іноземних інвестицій для реконструкції і модернізації підприємств комунальної галузі, утилізації твердих побутових відходів, впровадження екологічних та енергозберігаючих технологій (перелік інвестиційних проектів). Щоправда, 250 млн. доларів кредиту на реконструкцію теплових мереж Харків таки отримав від Світового банку. Але це зовсім не заслуга міської влади.
Загалом, якщо проаналізувати діяльність Харківської міської ради у сфері міжнародної діяльності за останні роки, то можна побачити, що тут вона явно недопрацьовує, бо не має жодної стратегії такої діяльності. Та й узагалі Харків немає стратегії розвитку, яка б окреслювала його перспективи на найближчі 10-20 років. Також можна говорити про те, що Департамент міжнародної діяльності Харківської міської ради не справляється із своїми обов’язками, бо наразі навіть немає власного сайту, а його інтернет-сторінка на сайті міської ради не оновлюється. Отож, отримати з відкритих джерел інформацію про те, чим займається цей Департамент та яка його структура дуже важко. Чи не єдиний виняток – стаття доцента кафедри державного будівництва Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» К.О. Закоморної та начальника Департаменту міжнародного співробітництва ХМР В.О. Рудя на сторінках журналу «Державне будівництво та місцеве самоврядування». Тут на прикладі Департаменту міжнародного співробітництва ХМР автори розмірковують про «народну дипломатію» як інструмент інтеграції України до Європейського Союзу. Одне з досягнень цієї дипломатії вони бачать в тому, що Харківська міська рада уклала близько 50 договорів про поріднення Харкова і зарубіжних міст та протоколів про співробітництво (побратимами Харкова є 24 міста в 17 країнах світу). Про успішну діяльність в галузі міжнародного співробітництва та інтеграції до ЄС, на їхню думку, свідчить і те, що Харківська міська рада є єдиним органом місцевого самоврядування в Україні та другим у СНД (після Калінінграда), який за міжнародну діяльність і поширення ідей європейської єдності удостоєний всіх чотирьох почесних нагород Ради Європи: Диплома Європи (2003), Почесного Прапора (2004), Почесної Таблиці (2008) і Призу Європи (2010).
Все це, звичайно, добре. Але сьогодні рівень міжнародного співробітництва вимірюється не тільки географією побратимських зв’язків і кількістю отриманих міжнародних нагород. Куди важливішими показниками є динаміка залучення прямих іноземних інвестицій в економіку та рівень торгівельно-економічних відносин з розвиненими країнами. На жаль, офіційна статистика говорить про те, що жоден з українських регіонів не може тут похизуватися якимись досягненнями, а скоріше навпаки. І Харків та Харківська область тут не є виключенням (див. Основні тенденції соціально-економічного розвитку регіонів за підсумками січня-травня 2015 року). До цього варто додати і те, що на початку вересня ц.р. Міжнародне рейтингове агентство Fitch знизило довгостроковий кредитний рейтинг Харкова з позначки "СС" до позначки "C", яка означає неминучість дефолту.
Отож, коли наступного разу хтось із харківських чиновників говоритиме про європейські нагороди міста та відданість європейському вибору, я хотів би щоб свої слова вони підкріплювали конкретними прикладами та статистичними показниками. Насамперед, це стосується міського голови Г. Кернеса, який останнім часом не соромиться піаритись на цій темі. Яскравим прикладом такого піару можна вважати проведення в Харкові наприкінці травня нинішнього року Генеральної асамблеї міст-володарів Призу Європи. Попри те, що із 72 міст, які входять до цієї асоціації, до Харкова прибули представники лише шести міст (серед них був тільки один міський голова), харківська влада подала цей захід не інакше як історичну подію всеукраїнського масштабу. Особливий акцент робився на тому, що Харківський міський голова Г. Кернес був обраний головою асоціації міст-володарів Призу Європи на наступні два роки. Принаймні, так про це повідомляла прес-служба Харківської міської ради та більшість засобів масової інформації. Хоча насправді, головою асоціації було обране місто Харків (див. Харківську декларацію).
Ну, а що Харків отримає в результаті цього головування, сказати важко. Значною мірою це залежатиме від того, як у місті проходитимуть чергові вибори до міської ради та наскільки зміниться склад Харківської міської ради. І звичайно ж від того, чи вдасться Харкову обрати очільника, який гідно представлятиме його не тільки в Україні, а й на міжнародній арені. Очевидно, що нинішній мер дуже погано справляється з цією роллю. Адже за час перебування на посаді міського голови він не здійснив жодної робочої поїздки до країн Європи, в яких між іншим, знаходиться більшість міст-побратимів Харкова: Нюрнберг (ФРН), Лілль (Франція), Варшава (Польща), Варна (Болгарія), Генуя (Італія) та інші (повний перелік див. тут). Можливо, Геннадій Адольфович соромиться того, що не знає іноземних мов (крім російської), а можливо, в нього просто немає часу на такі поїздки. Але справа в тому, що його колеги з європейських місто також поспішають до Харкова. Принаймні, я не пам’ятаю, щоб протягом останнього часу наше місто з офіційним візитом відвідував хтось із мерів великих європейських міст. Ні, таких не було. Можливо, європейські колеги Геннадія Адольфовича також не знаходять часу для таких поїздок. А можливо, просто не хочуть ризикувати своєю репутацією через контакти з одіозною особою, яка хоче і далі керувати Харковом.
І останнє, найголовніше. Попри весь негатив, який тягнеться за Г.Кернесом, 25 жовтня ц.р. він може виграти вибори Харківського міського голови. Але чи виграє від цього Харків? Я дуже сумніваюся.
Віктор КОЗОРІЗ, ІО "Главное"
