Не тільки від переговорів з Росією, але й від продовження стратегічного партнерства у воєнній допомозі.
Скоріш за все, здійснюється в цьому напрямку тиск і на союзників у Європі. Потрібно перезавантаження. Тепер вже екстремальне. Улеслювати Трампа, як і кидати йому виклик з боку Банкової, безнадійно.
Це видно і по перенесеному візиту у Саудівську Аравію, де знаходилася американська делегація, з якою хотів зустрітися український президент. Не вийшло.
Хоч Reuters із симпатією до нашого голови держави пише, що це його демарш, аби не легітимізувати американо-російські переговори.
Росіяни на них висунули цілу купу вимог і пропозицій, за якими Америка має тихо капітулювати. Американці майже промовчали.
Небагатослівний Рубіо: «Всі мають піти на поступки, але санкції з Росії не знімуть, поки не буде підписана мирна угода. Між Кореями вона не підписана і до цього часу. Переговірник і камердинер доньки Путіна Дмітрієв направду вже оголосив про повернення американських корпорацій в Росію до кінця нинішнього другого кварталу. Не всіх приймуть. «Бо ніші зайняті».
Трамп на прес-конференції, слідкуючи через кришталеву кулю за переговорами в Ер-Ріяді, захоплювався могутністю Путіна, його здатністю швидко знищити всіх українців, їх міста «в куполах», у всьому звинувачував український народ з їх владою, глумився, потішався над їхніми невдачами та безпорадністю, дивувався, що за 3 роки вони не капітулювали перед Путіним і, в якомусь когнітивному запалі, нарешті підвів риску у терористичній агресії Росії – це Україна напала на неї.
Великий Дональд на цьому не зупинився і назвав Зеленського «коміком, який користується скромним успіхом та який вмовив США витратити 350 млрд доларів, щоб вступити у війну, яку неможливо було виграти і яка не повинна була початися».
І жорстко додав: «Зеленський – диктатор, який не проводить вибори. Йому треба діяти швидше, інакше в нього не залишиться країни. Він має зробити кроки і зробити їх терміново, тому що війна йде не в тому напрямку».
Це далеко за межами Орвелла. Десь між Фрейдом і Айзеком Азімовим. Феномен, гра, чи вікові виклики? Трамп жорстоко і цинічно насміхається над сиротою, яка плаче на згарищі і цілується з пʼяним, ситим, безжалісним насильником. Це вже не Америка, яка мовчить і втратила голос.
Зовсім не виключено, що нам, як колись євреям, прийдеться залишитись сам на сам з нашим одвічним ворогом. У президента Зеленського не залишилося часу на креатив, який домінував до цього часу. Треба діяти точно, швидко, виважено, розраховуючи, найперше, на великий український народ. І не втратити, не загубити, не розсварити європейських союзників.
Їх посли затвердили у противагу братання Трампа з Путіним важкий антиросійський пакет санкцій.
Серйозних контактів між Трампом і Зеленським і їх командами так і не має і вже й може не бути. Спроба поговорити з керівниками арабських королівств і президентом Ердоганом, скоріше були направлені не на те, щоб навести мости до Трампа, а на те, як почати домовлятися з Путіним. Про що? І вже пізно.
Путін осідлав Трампа. Правда, може так статися, що ненадовго. Зустрічі в Мюнхені міністрів іноземних справ за ініціативою Каї Каллас, як і стихійні міні-саміти навколо Макрона в Парижі, показали лише те, що Європа впала в дитячий шок. І хоче, щоб «тато» повернувся.
Безпредметна дискусія про можливість введення миротворчого контингенту після підписання угоди про мир з Росією провалилася на рівні ідеї. Якщо прийдуть і попереду будуть США, то британці, німці, шведи і інші приєднаються.
Але без дозволу Росії ніякі миротворчі сили по лінії вогню чи розмежування розміщені не будуть. А Лавров подібне взагалі категорично заперечив.
Наступний етап Стіва Віткоффа – мирна угода з новим президентом. Всі думають, можливо й Трамп, що це буде маріонетка Москви. Але це неможливо. Вже історично. Цим може лякати Банкова і її політтехнологи.
В Україні на майданах і у війні зародилася справжня нація. Засновницький і ідейно загартований корпус виборців. Без перебільшень. Це факт, який не потрібно постійно доводити.
Зеленський знову в куті. Тепер глибшому і темнішому.
Перший раз за ним стояв Джо Байден, який досить легко обʼєднав союзників. Володимир Зеленський був маленьким Давидом, який ледве не розніс череп Путіну-Голіафу. Він став безсумнівним лідером, який довго формував геополітичну повістку.
Надто захопився собою і ідеями свого оточення, яке грало в квест. І не тільки з Путіним. Дитяча впевненість, що за спиною стоїть 50 потужних союзників західних демократій, створили враження, що під цією силою Росія зігнеться. І Путін відступить.
Натомість тому, щоб зміцнювати оборону, формувати національну ідею визвольної війни, обʼєднувати націю, перетворивши примусову мобілізацію в добровольчий рух, переводити всю економіку на розумні воєнні рейки, не допускати лоботомії мозку армії ліквідацією штабу Залужного, не піддаватися навʼязаній російській стратегії піхотної війни – креатори Банкової вирішили затягнути Путіна на Глобальний саміт миру, де Глобальний Південь, Африка, Китай із союзниками мали б його засудити за статутом ООН.
Фортифікації не будувались, корупція в оборонному секторі набрала немислимих для війни значень, президент не виступив ідеологом нового типу формування збройних сил на добровольчій контрактній основі, не був створений міжнародний фонд для залучення у війну висококваліфікованих зарубіжних професіоналів і багато чого іншого, що зараз тримає все на тонких нитках випадковостей і чужих рішень.
Сьогодні президент знову один.
Він – лідер нації, головний і єдиний дипломат, перший переговірник, носій часто протирічних меседжів. Проте, його голос вже не такий голосний і чутний. Йому, главі держави, жертві терористичної агресії, відмовили не тільки у стільці за столом переговорів про війну, ціну держави та існування народу, але й у підготовці до такої зустрічі за спиною України. Непрозорої, з прихованими мотивами і рішеннями.
Ще гірший знак, що в Париж на екстрений і напівпанічний саміт найбільших європейських держав, за ініціативи Макрона разом з головою ЄК Урсулою фон дер Ляєн, Зеленського також не запросили.
І всі рішення, гіпотези на майбутнє, висновки, меседжі для українців посилаються нам без права народу України виступити субʼєктом дипломатії війни, яка щодня тільки набирає обороти.
Можливостей мало. Але вони ще є.
І хоча президент не враховує жодних рекомендацій суспільства, ми спробуємо попередньо висловити деякі з важливих.
Перше. В умовах різкого і непередбачуваного дрейфу Трампа, який вже підтримує високий культ особистості в сторону Кремля, президент Зеленський разом із надійними європейськими партнерами міг би ініціювати терміновий надзвичайний саміт ЄС з питання плану завершення війни і встановлення довготривалого справедливого миру.
Це, найскоріше, зробить неможливим сепаратизм американців і перетворення злісного агресора в добропорядного джентльмена, якому ще й будуть виплачені премії.
Друге. Президент має стати голосом нації. Потрібно прийняти колективне рішення-звернення від всіх гілок влади, державних інститутів, включно з Конституційним і Верховним судами, партій, громадських рухів щодо оцінки стану війни, справедливого миру, відповідальності воєнних злочинців і компенсацій за незаконну агресію і збитки від неї, людські і матеріальні.
Третє. Очевидно, і в цьому немає сумніву, як би ядерні прихильники президента не панікували, що вибори глави держави і парламенту можуть відбутися в самий незручний час і під можливим і сильним впливом Росії, у Зеленського немає команди, здатної протистояти подібному. Треба працювати на випередження, щоб не йти на лигачі ні у кого.
