Оце читаю новину з ОРДЛО й такі емоції вирують, важко описати. Радість, сум, гнів, огида… От прямо емоційний коктейль. Хоча здебільшого, це бажання прокричати кудись в середину того, що у 2014-му назвало себе «народ Донбасса» банальне – «а мы предупреждали». Але, не чули тоді, не почують й зараз.
А новина така: «Російські інвестори, які брали в оренду та користування вугільні підприємства «республік», повертають шахти у «республіканську» власність для проведення процедури закриття та консервації шахт».
Оце так новина. Взяли – погрались – повернули. Я б сказала, панський подарунок з російського плеча шахтарям Донбасу до 1 травня, дня праці. Так, 1 травня на росії декомунізували й прибрали з назви «солідарність трудящих». То ті, хто на росії їде на шашлички, святкувати вихідний день, вже й не пам’ятають, що це був день єднання усіх трудящих для захисту своїх прав.
Я ще з тих олдів, що пам’ятають колони, транспаранти, гілки абрикосів, прикрашені квітами з фарбованої бумаги й транспаранти «Мир. Труд. Май», «Пролетарии всех стран, соединяйтесь». Ну, у росіян вже давно не має ні прав, ні свобод, ні єднання, тому їм й залишили лише «труд».
«День труда» – гарне свято для рабів. Тому після такої новини, звісно вирують емоції. Радість, бо я стала цинічна та жорстока. Сатисфакція, це те, що хочуть усі ті, хто біг з Донбасу від оскаженілого триколорадного натовпу у 2014-му. Усі ці роки ми чекали кари на голови тих ідіотів, які піддалися пропаганді та відкрили ворота війні.
Сум, бо це важко спостерігати смерть свого краю, дивитися, як твою улюблені вулички чи місця стають схожі на сміттєзвалища з фільму про апокаліпсис.
Гнів, бо ми ж попереджали, ми зверталися до розуму, до критичного мислення, наводили тисячі прикладів з того, що вже зробила росія та що ще зробить. Й у тих прикладах не було жодного гарного варіанту.
Огида, бо що можна відчувати до людей, які втратили усе, що робило їх людиною, до вбивць, рабів, які стали ресурсом для кремля, його маріонетками.
Багато разів чула, що люди не винні, бо винна російська пропаганда. Це помилковий висновок. Насправді, й я це писала не один раз, пропаганда відбудована так, що торкається лише тих, в кому вона вже є. Тобто пропаганда не зробить з людини дурника чи вбивцю, як що ця людина розумна, з критичним мисленням. Пропаганда лише розбудить дурника чи вбивцю.
У 2014-му році шахтарі дуже боялися, що у Свердловськ (Довжанськ), Ровеньки чи Краснодон (Сорокине) приїде «Правий сектор», «бандерівці» й захоплять усі шахти, виженуть бідненьких шахтарів з роботи й будуть панувати на гроші бідних шахтарів. О, пропаганда працювала на відмінно, витончено, виключно на досліджену цільову аудиторію.
Страх втратити роботу. Страх втратити щось цінне, що вважав своїм, а шахтарям завжди навіювали наратив, що це їх шахти, вів людей не тільки в обійми пропаганди, а й у озброюванні росією терористичні угруповання. Оце «наші шахти», відчуття приналежності, величі, ілюзія, яка робила людину чимось значиміше ніж роботяга.
Люди, що жили в ілюзії «наші шахти» віддавали себе роботі, не ставили зайвих питань, не просили. Звісно ж були не задоволені усім, але готові були вбивати, щоб усе це було не змінним.
Дивна ситуація. Але показова. Раби німі. Але раби були на Донбасі не тільки німі, а й глухі. Бо, не хотіли чути реальні речі, наприклад, про те, що їх зарплатня, їх «безкоштовне» побутове вугілля, це Державний бюджет України, який надавав дотації збитковим шахтам.
Безграмотність людей, це теж гарний ґрунт для зерен пропаганди. Тому «Донбасс кормит всю Украину» зайшло у мізки «народу Донбасу». Шахти годували лише мешканців Донбасу, інколи за рахунок інших регіонів.
Жоден пенсіонер в Україні не мав таких привілеїв, як шахтарі-пенсіонери. Компенсація за опалення житлового будинку, пенсія з розрахунку 80% від зарплатні, безкоштовні санаторно-курортні путівки, відшкодування регресу за захворювання, по життєва інвалідність у разі отримання професійного захворювання та інше. Усе це дотації з Державного бюджету України, тобто за усе це сплачував кожен українець своїми податками, але шахтарям лили в вуха інший «мед». Саме тому була така пиха: «Донбасс кормит всю Украину».
Щоб не годувати усю Україну, шахтарі стали щитом та прикриттям для окупації. Якщо згадаєте початок війни, то ставка інформаційної пропаганди росії була: «повстанцы Донбасса», «нас там нет», «люди на Донбассе не хотят жить под гнетом укро-хунты», «народное ополчение защищает мирных граждан Донбасса», «мирные шахтеры купили оружие в военторге»…
Так, росія використала картинку «повстанців», щоб приховати від міжнародного суспільства окупацію Луганської та Донецької областей.
Що ж, дорога в пекло завжди вислана червоними килимами брехні. Й ось зараз той самий нарід Донбасу, який так радісно повірив в брехню росії отримує кешбеки.
А ми казали! Ми казали, що не прибуткові шахти не потрібні росії, як й шахтарі, пенсіонери, зайві витрати на їх утримання. То загравати з ними будуть рівно стільки, скільки потрібна буде картинка для інших «віслючків», які бігтимуть за путінською морквою.
Спочатку з шахт в ОРДЛО вигребли усе, що мало цінність: обладнання, добуте вугілля. Потім просто припинили фінансування, ремонт та постачання обладнання. А потім перейшли на самих шахтарів, влаштувавши «бусифікацію», тобто відловлювання чоловіків мобілізаційного віку для участі у війні.
Шахти Донбасу вбивали повільно. Бо закрити одразу, це втратити довіру, а росії потрібен був ресурс. Ресурс, який віддавав себе, доброзичливо ставився до російських військових, ненавидів Україну. Ресурс, який би був би згодний вмерти, аби не повернутися в Україну.
Тому «народу Донбасу» періодично давали відпочити, нову морквину у вигляді «інвесторів», «розбудови», «відкриття нових горизонтів», й навіть «міжнародної торгівлі». Люди раділи, йшли воювати проти України, щоб їх діти жили у кращій у світі «республиці», де шахти належать людям, люди самі продають вугілля та отримують долари.
Так, ті, хто «с россией в сердце», завжди міряли про долари та життя в «вугільній швейцарії».
Й ось останні штрихи перед «спектакль окончен, гасите свет, господа»: «інвестори повертають шахти в «республіку» для вирішення питань закриття». Й знову риторичне: «а ми попереджали», бо закриття шахт логічний шаг для окупантів. Використали ресурс, йдемо далі.
Ось після цієї новини я пильно спостерігала за «народом Донбасу». Чи загаласують? Чи вийдуть на протести шахтарі, які пишаються тим, що «да мы на Киев ходили, да мы касками стучали»? Чи буде «народная республика» рятувати свій нарід, свої шахти, свої доходи? Чи піде «народное ополчение» захищати свої шахти, як тоді у 2014-му?
Ой, ні. Нічого з цього не буде.
Ще, самий цікавий й важливий факт. Я б на місці наших журналістів, просто схопила цей сюжет й зробила з нього топ-новину.
Поясню, підкреслю червоною лінією й поясню, дивіться, росія виплекала слухняне суспільство, яке за путіна та кремль в вогонь, воду та на війну. Критична більшість мешканців ОДРДЛО фанатіє від росії та путіна. Втрата цієї довіри могла б наразі дуже змінити сили розстановку сил. Бо уся, підкреслюю, уся росйська пропаганда побудована на «россия спасает, вкладывает деньги, строит, восстанавливает разрушенное Украиной».
А тут, ось таке: в ОРДЛО росія знищує шахти. Цього не має бути в інформаційному просторі. Тому все дуже розумно й продумано з боку росії. Російські інвестори повертають шахти «республиці». То знищувати їх буде не росія, а «республіка».
Тому у соцмережах ОРДЛО проти росії жодного поганого слова. Бо ж «власть республики плохая», а росія – гарна.
Пропагандисти росії й тут зіграли на випередження. От бачите, як важливо слідкувати за новинами ОРДЛО та росії, розвінчувати міфи та фейки.
Люди в ОРДЛО розчаровані в росії. Бунтів не буде, бо… Бо, люди дуже бояться не тільки росію, а й Україну, бо ми вже ворог на генетичному рівні. Дуже багато смерті, дуже багато брехні, дуже багато віри у цю брехню. Але розчарування теж дає свої плоди.
Якщо в ОРДЛО було багато добровольців, які йшли безкоштовно воювати проти України, то наразі людей доводиться відловлювати. Ресурс ОРДЛО теж закінчується, я маю на увазі чоловічий. А ось жіночий тільки починає приносити користь. Баби народжують з 14 років, активно й переважно від бурятів, та інших «многонациональных русских». Тому уся увага окупантів зміщена на вихованні дітей та підлітків. Тепер це важливий ресурс.
А шахти? Що шахти. Поматросили та кинули, – так люблять казати на росії.
Викликало посмішку те, як зреагували соцмережі ОРДЛО на цю новину. «А кто будет теперь давать нам бытовой уголь? Кто будет нас бесплатно лечить? Что будет с пенсионерами-шахтерами?»…
О, як, то щось там працює у головешках, але запізно. Бо риторичне – а ми попереджали. Поруч з Луганською та Донецькою областями геополітично, картинно та історично лежить їх «чорне дзеркало» – Ростовщина.
Й якщо б народ Донбасу у 2014-му не горлав «бандери», не біг за путінською морковкою, а задавав собі самі ці питання: хто буде надавати безкоштовне вугілля, хто буде утримувати шахти, хто буде утримувати пенсіонерів, хто буде лікувати, дбати, протезувати… То, можливо б усе склалося по іншому.
Ні, путін би все одно напав, цього вимагало 90% росіян, він мав задовольнити їх бажання, аби вони його не знищили, бо росіяни не можуть не вбивати. Але хоч не так соромно було «народу Донбасу» б за своє життя.
Ситуація, що складається в ОРДЛО, передбачувана, класична й показова. Як там «я тебя породил, я тебя и убью»? То ось, охлос, що народив «республіку» на радість путіна, помре від цієї «республіки». Путін знову вмиє руки, бо ж «інвестори повернули». А «нарід Донбасу» буде чекати на нове диво біля свого розбитого корита.
Новина про закриття шахт прийшлася на знакові для проросійських людей дати: День праці та День перемоги, як чорна мітка, як чорних хрест на отій «новоросії». Гарний подарунок шахтарям Донбасу від путіна, можна святкувати травневими шашличками.
